Квітковий рай для двох
Усі жінки люблять квіти: і ті, що цвітуть на клумбах, у полі, в гаю, у кімнатних горщиках на підвіконні, і в букеті… Адже це таке диво з див, яким милуються старі й малі впродовж тисячоліть, скільки існує світ, краса ж бо вічна. А тепер уявіть собі, що цієї краси повнісінький дім, уся двокімнатна квартира заставлена, обвішана горщиками з найрізноманітнішими кімнатними рослинами. Лише фіалок 600 сортів! Дивовижний квітковий рай! І створило його собі подружжя Олени Євгенівни та Володимира Олександровича Корсунів.
У небо – з букетами
– Скільки себе пам’ятаю, у моєму домі завжди щось квітувало, – розповідає господиня цього раю. – Мама кохалася у квітах, і я мала таку пристрасть. Могла годинами поратися біля горщиків: поливати, протирати листочки, пересаджувати і просто милуватися. А коли бувала на ринку, то насамперед йшла туди, де продавали квіти.
Одначе професію собі Олена обрала неземну – стюардесою літала на Ан-24. Її шлях із Жулян пролягав до великих міст колишнього СРСР. І майже з кожного рейсу поверталася з квітами: у вазонах, з букетом чи паросточком, цибулинкою. Особливо полюбляла бувати на базарах Закавказзя, де нарциси продавали по 2 копійки, а тюльпани – трохи дорожче – по 5. І коли, повернувшись додому, узимку, посеред віхоли, йшла вулицями Києва з таким оберемком, зустрічні на неї озиралися: мовляв, яку розкіш несе! А Олена лиш усміхалася: кожному не поясниш, що коштує такий букет якихось 3 карбованці.
Робота стюардеси виснажлива, кожний рейс потребував нервового навантаження. І знімали цей душевний тягар, хоч як це дивно, саме квіти.
– Підходила до горщиків на підвіконні, – згадує Олена Євгенівна, – і всі проблеми мої залишалися в небі. А тут, на землі, тішилася кожною розквітлою квіточкою, поливала, переставляла – розмовляла серцем і душею з рослинами. А фіалок у мене завжди було багато, бо надто ж подобалися мені ці квіти.
– Це особливо красиві кімнатні рослини, – приєднується до розмови глава сімейства. – У них закохуєшся, як у чарівну жінку – раз і назавжди. І жодна троянда не затьмарить ніжних пелюсток фіалки. До того ж вони такі різні і за формою, і за кольоровою гамою: від фіолетових до помаранчевих.
– А у вас є найулюбленіші?
– Ми їх усіх любимо, неначе випещених дітей. Кожен сорт по-своєму особливий, дивовижний.
– Мені дуже подобаються білі.
– Якщо в домі є біла фіалка, то в ньому, за повір’ям, буде достаток.
– Я десь читала, що в цієї квітки дуже романтична історія.
– Це квітка двох закоханих сердець…
Ніжні квіти для коханої
Сонячного дня 1892 року губернатор у Східній Африці прогулювався зі своєю коханою плантаціями, де вирощували каучук і ваніль. Рятуючись від спеки (а на сонці було +50оС), вони заховалися в затінку дерев, що росли вздовж скелястих берегів річки. І там знайшли тендітні, досі небачені квіти. Закоханий барон Вальтер Сен-Поль зірвав кілька і подарував їх своїй нареченій. Він, звісно, і не підозрював, що ці елегантні квіти буде названо його ім’ям («сенполії») і через два роки вони стануть новинкою на міжнародній виставці. Барон переслав фіалки батькові до Німеччини, який був завзятим квітникарем і колекціонував орхідеї.
1893 року сенполії мали неабиякий успіх на міжнародній виставці. Того ж таки року їх уперше описали в ботанічному журналі «Гартенфлора», тому його вважають роком народження фіалки. Нещодавно в Ганновері святкували її сторіччя. Цю квітку ще називають узамбарською фіалкою (за назвою африканської провінції, де її знайшов Сен-Поль).
Оаза, яка лікує не лише душу
Американські вчені вважають фіалки чудодійними ліками. Вони проводили такий експеримент: до однієї з палат занесли кілька горщиків із цими квітами. Хворі тут стали значно швидше одужувати, аніж ті, хто лежав у палатах, де не було фіалок. Пані Олена теж стверджує, що її вилікували молитви і квіти. У фіалок колосальна енергетика. Це відчувають усі, хто переступає поріг їхнього дому.
– Фіалки не мають запаху, – наголошує її господар, – а отже, вони не є небезпечними для астматиків, алергиків. А коли доглядаєш їх, забудеш про всі недуги. Одначе, це дуже копітка справа.
Судіть самі: диво-квітка виростає із маленького листочка. Скільки треба мати терпіння, аби дочекатися, поки з’явиться корінець, а тоді – розетка, перші квіточки. Для цієї тендітної красуні треба підібрати ґрунт, щоб він був гідроскопічний (корінь повинен дихати), і горщик, обов’язково з дірочкою у дні для зливу зайвої води. На дно горщика слід покласти дрібненькі шматочки пінопласту, а зверху 1 см землі, – кілечком синтетичний гніт, який провести крізь дірочку в горщику. І лише тоді садити рослину в лунку. Засипати з боків землею так, щоб нижні листки не ховалися в ґрунті, інакше вони згниють. Фіалка дуже боїться протягів і прямих сонячних променів.
А ще треба знати, коли і як поливати (залежно від вологості повітря в приміщенні), наразі досить двох разів на тиждень теплою водою, коли надто спекотно – можна й частіше. Фіалка світлолюбива рослина, тому Корсуни взимку вмикають люмінесцентні лампи. І про добрива слід пам’ятати (але не переборщити), і стежити, аби квітка не «занедужала» – вчасно проводити профілактичні заходи, підтримувати сприятливу (+18 – 24оС) температуру повітря. Хоч фіалка і родом з Африки, але спеки не любить – може завмирати на певний час, не квітнути.
– Це наші діти, – каже пані Олена, – і їм ми віддаємо всю душу. А вони віддячують нам за це – дарують свою красу. У нас фіалки постійно квітнуть.
– А правда, що квітку можна зурочити?
– Фіалки відчувають людську душу. Був випадок, коли в однієї господині за ніч «занедужали» всі квіти – взяли на себе негативну енергію небажаного гостя. Доглядала вона їх наче немовлят.
– Як довго можуть «жити» фіалки?
– П’ять, десять і навіть п’ятнадцять років. Вони старіють, як люди: менше цвітуть, змінюють колір квітки. Якось вирішила розпрощатися з одним таким горщиком, а фіалка ніби почула про мої наміри і почала так рясно цвісти, що я відрізала листочок і поставила у воду. Через сім місяців заквітувала молоденька фіалка.
Подарунок до кожного свята
У Корсунів не виникає запитання, що подарувати рідним, друзям до свята. Принаймні горщик фіалок завжди є під рукою. Вони люди вельми щирі – хоч би хто прийшов у дім, дарують бодай малесенького вазончика. Їхніми фіалками милуються сусіди, знайомі, вихованці дитсадка, до якого ходять онуки Миколка і Мишко. Хлопчики також обожнюють фіалки, залюбки доглядають їх, уже знають навіть назву деяких.
– Для нас справжнє свято – це виставки, – каже Володимир Олександрович. – На жаль, вони бувають не часто. А нам би хотілося, щоб кияни бачили всю цю красу не двічі на рік – на День Києва і День Незалежності. Можливо, колись і в нас, як, скажімо, у Москві, з’явиться «Будинок фіалки».
І тоді фіалковим розмаїттям кияни й гості столиці милуватимуться щодня. А поки що сотні дивовижно красивих, ніжних, вишуканих фіалок (від мініатюрних розеток діаметром 7 см до великих – діаметром 60 см) заполонили скромну київську квартиру. Наразі, коли світловий день довшає, вони особливо рясно квітнуть – очей не відвести. Але все це краще побачити, словами таку красу не передати.