Інтернет-дівчатка: коханки для «лохів»
Як свідчать опитування, проведені в багатьох країнах, чи не найкращі жіночі ролі, які залишилися у пам’яті кожного глядача, насправді були зіграні … чоловіками. Однак, і я в цьому переконався, стати такою собі «місіс Дулітл» чи просто звичайною Наталкою може будь-який Микола чи Василь, навіть якщо він має вуса.
Натрапила коса на камінь. Так можна охарактиризувати дії одного мого знайомого, якого близько двох тижнів тому «розвели», як кажуть, як справжнього «лоха». А річ ось у чім. Познайомившись через Інтернет із однією миловидою білявкою і спокусившись на її вроду, за одну мить він втратив п’ятдесят гривень, придбавши телефонну картку мобільного оператора та відіславши номер поповнення рахунку з неї інтернетівській красуні. Адже саме такою була головна умова їхньої зустрічі.
Однак зустрічі так і не відбулося. Отримавши електронний переказ, дівчина зникла назавжди. Кілька днів жалкував і за грошима, і за блондинкою мій «осиротілий» на 50 гривень товариш, однак, отямившись, почав діяти її ж методами.
Крок перший – створення електронної адреси. Задля того, щоб приховати своє справжнє ім’я, мій знайомий створив нову електронну поштову скриньку, куди у разі успіху мали надходити листи-відповіді. Стара, яку знав не один десяток друзів та колег, для цього не підходила, адже у разі зацікавлення правоохоронних органів там без проблем можна відслідкувати справжнє ім’я та прізвище.
Крок другий – шерше ля фам. Оскільки риси обличчя мого знайомого зовсім не жіночі, було вирішено пошукати «щось підходяще» в мережі Інтернет. Найтяжче було підшукати щось середнє між Іванкою та Памелою Андерсон, адже на першу навряд чи швидко клюнуть, а от останню знають усі чоловіки. За півгодини пошуку на одному зі словацьких сайтів було знайдено потрібний фотознімок.
Крок третій – реєстраційний. На одному з безплатних, але досить популярних в Україні сайтів, за кілька хвилин реєстраційних запитань уже висвітлювалася анкета такої собі провінційної Олени, яка мріяла проводити свій вільний час у компанії заможних чоловіків.
І ось тут пішла справжня «спека». Майже щоп’ятнадцять хвилин зі своєї скриньки діставав щонайменше десяток листів. Писали з Києва, Праги, Риму, одружені й холостяки, багаті й бідні… Усі хотіли одного – кохання.
Але саме тут розпочалися й перші проблеми. Крім того, що майже годину доводилося йому витрачати в Інтернеті, а це теж гроші, лише на відповіді з проханням задля знайомства переслати код телефонної картки, у кожному п’ятому листі були усілякі погрози, фотознімки маньяків, та й просто «триметрові спрямування до його тітки».
Однак уже наступного дня усе це було винагороджено подарунком – коротеньким рядочком цифр, які у телефоні перетворилися на справжнісінькі гроші: один наївний молодик з Києва, зневірившись у знайомствах на вулицях, вирішив уперше познайомитися через Інтернет. За кілька днів таких було ще кілька… «А найголовніше, про що неодмінно не варто забувати, – додав наостанок свого зізнання мій товариш, – ніколи не перегинати палиці – адже для тих, хто «клює» на подібні знайомства, 20-25 гривень – це не гроші, але якщо просити більше… бажання знайомитись може зникнути і назавжди.
P.S. Про те, що ця історія була не просто базіканням, я переконався, повторивши усі його кроки процесу знайомства. Вже через кілька хвилин зі ще не зовсім «розкрученою» «зіркою Голівуду» на ім’я Наталка бажали не тільки познайомитися понад два десятки багатіїв української столиці, а й добродії з Італії та Франції, які ледь не запрошували «інтернет-дівчинку» до своїх скромних «швейцарських хатинок».