Генсека принесли в жертву
Під час помаранчевої революції ми вже торкалися теми порівняння румунських подій 1989 року та наших (№207, від 7 грудня 2004 р.). Зокрема доль лідерів наших держав. Сьогодні ми спробуємо заглибитися в тему й передбачити майбуття України, нехай недалеке. Черговий раз, щойно минає грудень і настає січень, румуни ставлять запитання – у пресі, на телебаченні, за різдвяним столом: чи дійсно 1989-го в них була справжня революція? Чи, може, то був хитро спланований путч? Хто прийшов до влади – революціонери чи злочинні елементи, які «вкрали» перемогу? І особливо настійливо допитуються вони про те, чому так хутко, без напружених «розборок» стратили їхнього диктатора-генсека Ніколае Чаушеску, якому румуни довгі роки поклонялися, наче скіфи бовванові? Поспіх п’ятнадцятирічної давнини навчив усіх сусідів Румунії, і нас також, сподіваюся, що серйозні рішення, найпаче в буремні дні, треба ухвалювати з холодною головою.
З чого в них усе почалося?
Нині багато хто в Румунії гадає, що слід було тоді, наприкінці комуністичної доби, судити Ніколае Чаушеску демократично. Цим вони начебто піддають сумніву законність рішення про розстріл. Навіть демократично обраний президент Румунії Іон Ілієску (він очолив країну після тих подій) якось зізнався, що був проти страти диктаторського подружжя. Проте в «революційному комітеті» тоді він був серед меншості. Більшість таки бажала раз і назавжди поставити жирну крапку під епохою правління Чаушеску і заразом припинити бойню в столиці та околицях. Так і сталося. Кадри про смерть одного зі ставлеників Москви в Східній Європі тоді облетіли світ якраз напередодні Нового року.
З чого в них усе починалося? Попервах усе начебто йшло як треба, тобто за чеським і польським сценарієм. Але ментальність нації, її цивілізованість, а найчастіше – початковий задум чужого дядька, вносять правки в сценарії мирних революцій. Тому 16 грудня 1989 року в Тімішоарі, майже угорському місті на північному заході Румунії, смерть скосила перші жертви. Вже за три дні Тімішоару було проголошено «містом, вільним від диктатури». А 21 та 22 грудня революційна хурделиця донеслася й до Бухареста.
Вірні Чаушеску війська та служба безпеки «Секурітате» вперто протистояли повстанцям аж до 25 грудня. На саме Різдво, після практично формального допиту і після такого ж формального вироку, диктатора і його дружину Єлєну, яка фактично була другою персоною в країні й обіймала посаду першого віце-прем’єра, згідно з рішенням «революційного комітету» публічно розстріляли.
П’ятнадцять років тому страту колишнього генсека румунської компартії та його дружини подавали як втілення волі народу, який скинув ненависний йому комуністичний режим. Однак нині події тих літ уже не видаються настільки однозначними. Упродовж багатьох років Чаушеску, якого в Румунії підлабузницьки йменували «генієм Карпат», цілком влаштовував Вашингтон. Адже його вважали справжнім розкольником у колишньому соцтаборі: не підтримав вторгнення СРСР в Афганістан і бойкот Олімпіади 1984 року в Лос-Анджелесі, наполягав на одночасному розформуванні НАТО і Варшавського договору.
Утім, до кінця 80-х його авторитарний режим на тлі перебудови в Москві та «оксамитових» революцій в інших країнах Східної Європи почав здаватися анахронізмом. Тоді і в білокам’яній, і за океаном майже одночасно було ухвалено рішення: Чаушеску прибрати, і радикально – наче ракову пухлину. Операцію доручили керівникові східноєвропейського відділу ЦРУ Мілтону Бордену. Пізніше в одному з документальних фільмів він зізнався, що акція з ліквідації «генія Карпат» була санкціонована урядом США.
У наші дні дехто з невдоволених таким поспішним судочинством почав вигадувати, буцімто тепер треба знову, хай і посмертно, судити Чаушеску. А той суд, 1989-го, називають фарсом: адже навіть офіційний адвокат Чаушеску на ньому виступав із викриттями злочинів диктатора. Дровець у вогонь підкидали повідомлення, буцімто вся офіційна документація, за якою подружжя Чаушеску було страчено, виявляється, безслідно зникла. Але коли тут намішано дьогтю з медом – революційних комітетів з агентами американської розвідки, то й сенсу порушувати питання з переглядом судової постанови відверто нема. Тим більше, що самому Чаушеску від того не холодно й не тепло. Одначе цікаво, яким таким способом цеерушникам вдалося влаштувати революцію в цій окремо взятій країні?
Кульмінація: як воно було
Спочатку обробили світову громадську думку: через агентуру до західних ЗМІ запустили негативні матеріали про диктатора Румунії та інтерв’ю з румунськими дисидентами, які втекли за кордон. Лейтмотив цих публікацій був таким: Чаушеску знущається над народом, розкрадає державні гроші, не сприяє розвитку економіки. Інформація на Заході пройшла, як то кажуть, за милу душу, до того ж диктатор і справді не був ангелом. Паралельно запустили піар про найбільш імовірного наступника Чаушеску, на роль якого обрали Іона Ілієску. Його кандидатура влаштувала і Вашингтон, і Москву. Через уже «очищену» від соціалізму Угорщину румунській опозиції таємно переправили зброю. Тож, як бачимо, їхня революція від початку не планувалася як мирна. Хоча зброю могли переправляти і про всяк випадок. А застосовувати її довелося після провокацій влади.
І, нарешті, на додачу до отого всього, одночасно по кількох світових телеканалах показали сюжет про вбивство агентами секретної румунської спецслужби «Секурітате» мирних жителів у Тімішоарі. У фільмі «Розстріл Чаушеску» цеерушники, зокрема й згаданий нами, зізнаються, що то був просто монтаж. Усі, хто загинув, насправді померли своєю смертю. А трупів спеціально понавозили на місце зйомок із місцевих моргів. У бідній соцреспубліці санітарів підкупити не надто складно.
Отак 25 грудня 1989 року генеральний секретар компартії Румунії, некоронований король країни, диктатор Ніколае Чаушеску після короткого суду земного постав перед Судом Небесним. Страту зняли на плівку, яку потім показали всьому світу.
Втім, спецслужби соціалістичної Румунії настільки прославилися своїми віроломними акціями, терористичними актами, замахами на колишніх громадян Румунії, які втекли на Захід, що в таку голівудську казку не важко було повірити. Проте спецслужби в цій країні сягають своїм «чорним корінням» набагато глибше підвалин клану Чаушеску. Першим доклав руку до створення такого їх іміджу нащадок запорозьких козаків Михайло Морузів. Він очолював секретну службу Румунії «Сіґуранцу» з 1924 по 1940 роки. Майбутній глава «Сіґуранци» народився 1887 року в сім’ї українського священика в невеличкому придунайському селі поряд із Тулачем. На його совісті не тільки агенти НКВС, а й гестапо, й союзницьких розвідок.
У роки комуністичного режиму в Румунії було дві спецслужби: Департамент державної безпеки МВД (Departamentui Securitatii Statului, більш відомий як «Секурітате»), який виконував роль таємної політичної поліції Чаушеску, і Департамент зовнішньої інформації (Departamentui de Informatii Externe – DIE) – зовнішня розвідка. Цікавий факт, і він цілком достовірний, що «Секурітате» допомагало радянському КДБ здебільшого в найбрудніших справах. Зокрема й у фінансуванні Карлоса Шакала та бойовиків Ясира Арафата. Навіть постачала вибухівку на Палестинські території.
Нащадки диктатора збирають порожні пляшки
...На величезному кладовищі Генше, на околиці румунської столиці, нелегко віднайти непомітну могилу Ніколае Чаушеску. Православний мармуровий хрест із червоною зірочкою угорі, кілька букетів зів’ялих жовтих квітів і згасла свічка – ось що залишилося главі надмогутнього клану 80-х. До 1996 року не було й хреста – могила була безіменною. Старший син Чаушеску Валентин хотів поховати батька й матір поряд, але мерія Бухареста не дозволила. А ще подейкують, начебто це поховання символічне, а тіло Ніколае Чаушеску буцімто спалили – обливши бензином після страти. Проте для ексгумації потрібен дозвіл доньки диктатора, а вона поки його не дала.
Один із найбагатших в Європі кланів перестав існувати: молодший син Ніку потрапив до в’язниці (там і помер), а донька Зоя просто зникла, але відомості про неї час від часу з’являються у ЗМІ. Як нам вдалося з’ясувати, вона живе в добровільній ізоляції. Жінка вкрай рідко виходить з дому, із сусідами майже не спілкується. Чутки про статки Зої Чаушеску дуже різні. Дехто гадає, що 51-річну доньку диктатора зламало прокляття клану – алкоголізм (від нього помер у 45-річному віці її молодший брат), інші – що в неї початкова стадія раку або депресія.
– Зоя досі не може вийти зі стану прострації, до якого призвели революційні події, – розповідає на урочистостях на честь святкування 15-ї річниці від тих доленосних для Румунії подій колишній референт міжнародного відділу ЦК компартії Румунії Мірча Адріанеску. – Під час обшуку в неї відібрали все. Залишили тільки зимове пальто і три пари взуття.
У дорогих магазинах донині можна купити ексклюзивні речі з гардероба сім’ї Чаушеску. Шовкова сорочка із шафи диктатора коштує близько 55 доларів, а срібна заколка для волосся – 15. Сріблястий же «Мерседес», який Чаушеску подарував доньці на день народження, продали з аукціону за 40000 доларів. Тепер у сім’ї Чаушеску залишилося тільки стареньке авто «Дакія», але їздять на ньому рідко – нема грошей на бензин. Десь два роки після революції Зоя збирала по дворах порожні пляшки. Їй не було за що жити: вона тяжко захворіла, а на ліки були потрібні гроші.
Може, й не всіх диктаторів чекає страта. Але ненависть народу, напевне, кожного з них.