Сом відсвяткував ювілей у бібліотеці

Своє сімдесятиріччя поет Микола Сом відзначив оригінально – в публічній бібліотеці імені Лесі Українки. Незважаючи на таке дещо несподіване святкування, ювілей відбувся за класичною схемою: офіційна частина з привітаннями та нагородами, й неофіційна – із щедрівками, народними піснями і навіть оперними партіями.

Миколі Даниловичу вручили грамоти та відзнаки – від соратників із Національної спілки письменників України; грамоту з «маленькою» медалькою від Педагогічного товариства імені Ващенка; солодку відзнаку (торт) від Верховної Ради України; почесну відзнаку та годинник від Головного управління культури, мистецтв та охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації. Від Адміністрації Президента України нагород не було, що присутні, з огляду на останні політичні новини, сприйняли як найкращу нагороду. Політична мода проглядалася в інших подарунках: подаровані стрічка, шарф і навіть квіти були помаранчевого кольору.

Треба зізнатися, що премій у Сома таки вистачає: імені Володимира Сосюри, імені Остапа Вишні, імені Тараса Шевченка, імені Дмитра Нитченка… До того ж Микола Сом – «Відмінник освіти» та володар ордена Святого Архістратига Михаїла.

Окрім подарунків Сома засипали всілякими компліментами. За висловом голови Київської організації НСПУ Анатолія Погрібного, Микола Данилович – «красивий письменник, красива людина», його щастя у тому, що він із покоління шістдесятників. На думку заступника голови НСПУ Василя Фольварочного, письменник Сом – «найщасливіший із риб, бо він ще й літає» (у значенні творчого польоту). Однак гра слів «письменник – риба» має свою іронію. Річ у тім, що Микола Сом – завзятий рибалка.
Директор Інституту журналістики Київського університету імені Шевченка Володимир Різун також вдався до образності, сказавши, що «із нашого заполітизованого акваріуму виплив маленький сомик, який згодом виріс у великого красеня – сома».

Здавалося б, після таких солодких слів ювіляру тільки й залишалося, що сидіти та пишатися. Однак Микола Данилович жваво реагував на кожне привітання, неодмінно вставляючи свої «п’ять копійок». Коли народна артистка України, солістка Національної опери Людмила Семененко побажала, аби Микола Сом «завжди був таким молодим і красивим, як зараз», ювіляр у відповідь побажав співачці того ж.

Дехто із ровесників Сома намагався записати його в предтечі сексуальної революції, нагадавши такий «компромат»: в юнацькі роки Микола розвішував на спідницях дівчат сороміцькі вірші. Отака-то Сом – «людина-блискавка» (за визначенням Анатолія Паламаренка). До речі, саме Паламаренко нагадав крилатий вислів: «Хто не любить Сома, в того не всі вдома».

Борис Олійник вітав Сома «від потертих в боях, але морально не зломлених кавалерів і дівчат»: «Як казав Шолом Алейхем, талант як гроші: або він є, або його немає. У тебе талант є – це однозначно». Логічним продовженням цієї фрази Бориса Ілліча стала актуальна репліка із залу: «А гроші?». Наголошуючи на чеснотах ювіляра, письменик навіть вдався до популярної колись самокритики: «Багато хто із політиків кричить. І я їм деколи підспівую. А треба бути таким, яким ти є насправді. Як, приміром, Микола Сом – талановитим, але не метушливим».

Цей талант оцінила російська письменниця Тамара Ніколаєва, яка присвятила Сому вірш (його прочитала онучка ювіляра – школярка Юлія).

Однак найбільше ювіляр чекав приїзду земляків із Требухова (Бориспільський район Київщини). Зрештою, вони прийшли зі щедрівками та щедрими дарами – величезними макітрами вареників та відром яблук. Ювіляр пишається своїми земляками: «У Требухові найкращий в Україні сільський голова, бо він гарно співає. А коли дехто примушував Івана Оснача голосувати на виборах «як слід», він їх відсилав подалі». Требухівці поважають свого талановитого земляка, доручивши йому вести в школі «сомові уроки».

І, звичайно, постійно згадували поезію Сома, покладену на музику – «Пісню про мрію» та «Колискову», яку співали всім залом, щоправда, після цього пішли не спати, а за святковий стіл.