Подолали Ірода… яйцем
Працівники садиби-музею Тараса Шевченка на Пріорці не випадково запросили на це дійство Анатолія Калениченка – відомого діяча культури, музиканта, одного з організаторів та ідеологів славнозвісного фестивалю «Червона рута». Ми стояли з ним поруч, чіпляючи одягом експонати – тіснуватим для здійснення театралізованих вистав виявилося приміщення.
Пан Анатолій ледь стримував щирі сльози розчулення. Адже він був одним із тих, хто на початку 90-х заходився відроджувати давню українську традицію мандрівних вертепів. Потім справа застопорилася – певне, обстановка за часів правління Л.Кучми в Україні була не та. І от Смерть з косою, царі, пастухи, не кажучи вже про Ірода, після тривалої перерви наважилися вийти на люди. Цього вечора вертеп прийшов до Шевченкової оселі, а священик УПЦ КП Сергій Ткачук ще й презентував нову православну громаду Святого Тарасія – патріарха Константинопольського, очолювану депутатом Подільської райради Юрієм Мурашовим. До складу парафії увійшли також працівники садиби-музею.
«Усе добре! – заперечив мені пан Анатолій, коли я висловив сумнів щодо «канонічності» дару, піднесеного Немовляті одним із царів Сходу, у ролі якого був відомий художник Микола Стратілат, – помаранчевого полотнища з написом: «Ющенко.Так!». – Вертеп саме таким і має бути, тобто з неодмінним місточком у сучасність, з яскравими і впізнаваними актуальними деталями». Треба сказати, цей своєрідний «дар» маленькому Ісусові був далеко не єдиним. Чого, скажімо, варте безсилля Смерті з її косою, чорта з усім його пеклом і навіть запорізької шаблі перед Іродом? І лише «важкий тупий предмет» у вигляді курячого яйця, вийнятий із широких шароварів Запорожця, звалив-таки остогидлого сатрапа з ніг. Чи треба казати, який веселий сміх викликало це у присутніх? Я нагадав Анатолієві Калениченку, як на Різдво 1990 року Ірода у вертепі грав він і відбувалося це, якщо не зраджує пам’ять, біля стін Святої Софії. «Тодішній Ірод уособлював імперського правителя з Москви, утискувача всього національного, русифікатора, – посміхнувся мій співрозмовник. – Нині ситуація дещо інша. Легендарний юдейський цар здрібнів, але суть його змінилася мало…».
Митрофорний протоієрей УПЦ КП Сергій Ткачук, який ще перед виставою виголосив молитву до Святителя Василія Великого, є одним з ініціаторів створення парафії Святого Тарасія Константинопольського. Біля садиби-музею на Пріорці планується спорудити невелику каплицю для відправлення Служби Божої. Цю справу благословив Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. До речі, отець Сергій і його парафія свого часу виступили з ініціативою відбудови Стрітенської церкви на Львівській площі. Нині у сквері біля Торгової палати України діє каплиця, а неподалік, на вулиці Артема, 10, – недільна школа Закону Божого.
Майбутня церква, безумовно, прикрасить, збагатить садибу-музей. Тож і колядники з вертепом сюди заходитимуть і не раз потішать тих, кому дорога наша українська духовність, наші стародавні традиції.