Сімдесят, які смоктали льодяники
Одного дня під час новорічних канікул на Бессарабському ринку майже всі відвідувачі, незнайомі між собою люди, кілька хвилин фотографували все навколо.
Продавці нічого не розуміли: запитували у «фотографів», звідки вони, більш знервовані намагалися покликати охоронців, а заполітизовані кричали: «Донецькі наїхали!» За півгодини інше дивне явище можна було спостерігати біля кінотеатру «Київ» та на іншому боці вулиці: люди утворили дві черги, кажучи перехожим, що очікують маршрутку
№ 2005, а згодом запалили бенгальські вогні. Це було досить ефектно!
Обидві акції є флешмобом (перекладається як «миттєвий натовп»). Це неочікувана поява незнайомих людей у завчасно встановленому місці та у певний час. Учасники за сценарієм (поширеним електронною поштою) створюють певну ситуацію, а потім швидко розчиняються у натовпі – так непомітно, як і з’явилися. Дії флешмоберів, як правило, тривають не більше як п’ять хвилин і мають абсурдний характер. Задоволення мають отримати учасники та випадкові свідки флешмобу.
Перші спроби описати подібні до флешмобу акції можна знайти у книгах фантаста Ларрі Нівена у 60-ті роки минулого століття. Одна з перших класичних флешмоб-акцій відбулася 17 червня 2003 року в Нью-Йорку. Більш як сто чоловік оточили величезний східний килим у престижному магазині і почали запевняти продавців, що їм терміново потрібен «любовний килим» за десять тисяч доларів для їхньої «комуни». Після цього такі екстравагантні акції почали відбуватися у різних куточках світу мало не щодня. Першим японським флешмобом стала прогулянка вулицями Токіо та Осаки сотень людей у вбранні агента Сміта з фільму «Матриця». Причому вони навіть намагалися виконувати бойові сцени з фільму. Перший європейський флешмоб відбувся в Римі. 24 липня двісті чоловік зайшли до книгарні і протягом кількох хвилин запитували в продавців про неіснуючі книги. На перший німецький флешмоб, у Берліні, прийшло близько сімдесяти чоловік: вони зробили зарядку прямо на вулиці. Пізніше в цьому ж місті, поряд з американським посольством, 250 чоловік одночасно розкоркували пляшки з шампанським (отакий був залп!) та протягом трьох хвилин в унісон співали «За Наташу!»
На території СНД перший флешмоб відбувся у Санкт-Петербурзі: на Московському вокзалі кілька десятків чоловік чекали на жінку, тримаючи однакові табличками «Тетяна Лаврухіна. Спілка анонімних алкоголіків».
У Києві перший флешмоб відбувся 16 серпня минулого року. Згідно зі сценарієм, учасники акції мали підійти до залізної пальми у «Глобусі» та кілька хвилин її фотографувати. Але інформація потрапила до ЗМІ, і тому усього за кілька годин до початку акції сценарій було змінено. Тож усі флешмобери (близько семи десятків) купили по великому льодянику, та, смокчучи його, пішли роздивлятися вітрини магазинів. Потім повернулися до кіоску з цукерками і почали запитувати в продавців, скільки потрібно з’їсти таких цукерок, аби потовстішати на сім кілограмів. Відтоді флешмоби у Києві проводяться регулярно та успішно.