Хто останній за «алло»?
Мабуть, уже нікого не дивують мобільні «переговорні пункти» поблизу станцій метрополітену. Стоїть собі чоловік, а за ним ще кілька, які з нетерпінням чекають своєї черги скористатися мобільним телефоном.
На перший погляд здається, що власник мобільника, сучасний Дєточкін, який дозволяє користуватися своїм телефоном усім охочим.
Насправді послуга ця платна, і є щоденним заробітком приватних «зв’язківців», які пропонують киянам та гостям столиці на вигідних умовах зателефонувати на мобільник чи стаціонарний номер по території України всього за 2 – 5 гривень за 5 хвилин розмови.
Дехто дивується: яка ж йому вигода витрачати в такий спосіб власні заощадження, якщо навіть нетривала розмова з мобільника на мобільник влітає в копійку? Вигода є, адже у кожного з таких «переговорних пунктів» своя калькуляція. І власник вуличного «переговорного пункту» щоденно заробляє близько 200 гривень.
Найприбутковіший спосіб наживи за допомогою ASN-кодів (за допомогою пароля безплатні десять хвилин розмови). Такі коди нерідко пропонують разом із телефоном торговці мобілками зі столичного «Радіоринку». Але є й недоліки. По-перше, щоразу доводиться набирати секретні коди. І якщо клієнту терміново потрібно зателефонувати, він може й не дочекатися швидкого зв’язку. По-друге, такий заробіток незаконний.
Другий спосіб – легальний та безпечний. Це так звані безлімітні пакети, які пропонують провідні оператори мобільного зв’язку. За 60 – 80 доларів на місяць власник такого пакету може скільки завгодно розмовляти з будь-яким абонентом у межах України.
Усього, за моїми спостереженнями, в Києві десь із п’ятдесят таких пересувних АТС. Найбільше їх у центральній частині міста (біля Головпоштамту, на майдані Незалежності, біля станцій метро «Університет», «Театральна», «Лук’янівська»). Найменше у спальних районах. Тут заробляють на мобільних дзвінках лише на території найбільших ринків, і то за гарної погоди у вихідні дні. «Зв’язківці» дислокуються тільки в тих місцях, де збирається чимало людей: і клієнтів більше, і від міліції легше сховатися.
Одягаються «АТС-хлопці» у широкі куртки, під якими легко сховати від небажаного спостерігача рекламну табличку на кшталт «Дзвінки у межах України до 5 хвилин – 2 гривні».
Існує і третій, менш поширений спосіб, який передбачає здешевлення телефонних теревенів: завдяки обмеженню території їх досяжності. Використовують так звані CDMA-дзвінки – щось на зразок вищезгаданих ASN-кодів. У столиці працюють кілька операторів, які надають мобільні телефонні послуги виключно в межах Києва та області. Коштує такий регіональний пакет 30 – 40 гривень на місяць і розрахований на 120 – 130 хвилин розмов. Усе, що понад цей ліміт – 5 копійок за хвилину.
У народі кажуть: якщо ти не посадив дерева, не побудував дім і не виростив сина, то прожив марно. У програмістів, котрі займаються «чорними» цифровими технологіями, інші пріоритети. «Ти – не програміст, якщо досі оплачуєш телефонні дзвінки, купуєш Інтернет-картки і не маєш власного рахунку в швейцарському банку».
Аби дізнатися, чи можуть оператори мобільного зв’язку контролювати так звані голоси радіолюбителів, тобто дзвінки з телефонів, власники яких використовують АNS-коди, я звернувся до адміністратора компанії UMC Олексія Євплова.
За його словами проконтролювати такі дзвінки неможливо, адже їх, як американські літаки-невидимки, не в змозі розпізнати жоден радар. Тобто розмова як така на лінії ведеться, однак заблокувати її неможливо, адже в оператора нема даних про номер.