Прибулець із Плеяд
Подекуди в українських селах ще пам’ятають народні назви сузір’їв, зоряних скупчень, окремих зірок і планет нашого неба. Та, боюся, з відходом у кращий світ покоління моїх батьків ці крихти духовності наших пращурів безповоротно втратяться. «А про що, крім як про Місяць, ви знаєте повір’я і казки?» – запитав я у тестя, мешканця села на Черкащині, маючи на увазі відомі йому і не позбавлені поетичності замовляння, де фігурує природний супутник Землі. Григорій Зотович замислився. «Квочка», – сказав він після деякої паузи.
Кажучи щиро, я сподівався почути про Вечірню зірку (планета Венера) або про загальновідоме сузір’я Воза (Велика Ведмедиця)… А тут – Квочка!..
Справедливості ради треба зазначити, що поширенішою в Україні назвою цього зоряного скупчення в зодіакальному сузір’ї Тельця є Волосожар, а в офіційних астрономічних атласах воно значиться як Плеяди.
Неозброєним оком трохи праворуч угору від Альдебарана можна побачити (залежно від гостроти зору) 6-8 слабеньких зірочок, найяскравіша з яких Ета Тельця – Альціона. Але варто глянути на Квочку у більш-менш сильний телескоп – і вашому зорові відкриється щось на кшталт фрагменту Чумацького Шляху, тобто зоряне скупчення, яке налічує понад 500 світил.
Звернемося тепер до відомого роману Юрія Яновського «Вершники». Переповідаючи Чубенкові свою бурхливу біографію, коваль Максим оперує такими топонімами, як «пустеля Атакама», «місто Аріка на березі океану», Перу, Еквадор, Колумбія… Для мене й досі цей латиноамериканський «рейд» коваля Максима залишається не меншою таємницею, ніж наполегливі посилання письменника на Південний Хрест, Альдебаран і «журавлиний ключ вічності» з восьми зірок Тельця. Навіщо знадобилося Юрієві Яновському відправляти свого героя буквально за тридев’ять земель і морів, аби там він докував свою залізну троянду? Який потаємний зміст криється за цим нелогічним поворотом сюжету?
Регіон, про який ідеться (а сюди можна додати ще всю Центральну Америку і частину Мексики), характерний, зокрема, легендами і міфами про небесних учителів і пришельців. Різні народи називають їх по-різному. Перуанські індіанці – Кон-Тікі Віракоча, ацтеки у Мексиці – Кетсалькоатлем, Змієм з пір’ям птаха кетсаля, або ж Пернатим Змієм.
Можна припустити, що з приходом на землі Мексики і Перу християнства легенди про Кетсалькоатля і Кон-Тікі набули місцевих ознак. В окремих епізодах ці поганські небесні вчителі, пам’ять про яких нещадно випалювали місіонери Іспанії і Португалії, нагадують саме християнських пророків і мучеників. Але за цим набутим пізніше змістовим шаром можна розгледіти й суто місцеву, первісну інформацію. Наприклад, ацтеки стверджують, що Кетсалькоатль прибув на Землю з «сузір’я» Плеяд і, здійснивши свою місію, повернувся туди. Цікаво, що одна з зірочок Квочки має назву Майя, за ім’ям однієї з семи дочок давньогрецького титана Атланта. Але ж ми знаємо й суто латиноамериканський етнонім «майя». Це найдавніші мешканці Юкатана, будівники східчастих пірамід, астрономи і автори найдавнішого на Землі календаря, нарешті, носії завваженої антропологами явно неземної риси – носочолості (докладніше про це поговоримо в наступних публікаціях). Дослідники виявили у мові індіанців майя багато еллінізмів, тобто давньогрецьких слів. Що це – випадковість чи одна з багатьох таємниць земної цивілізації? Ацтеки не називають, звідки саме приблизно за часів київського князя Володимира Святославовича прилітав Кетсалькоатль. Але чому б не припустити, що мешкають його нинішні одноплеменники на планеті, яка обертається навколо сонця Майя? А літні українські селяни, завважуючи на небі з дитинства знайому Квочку, й гадки не мають про це…