Дім, який охороняють леви
100 років тому Київ збагатився чудовою громадською спорудою, зайнятою сьогодні Національним художнім музеєм України (вул. Грушевського, 6), без якого важко уявити повнокровне духовне життя нашого міста. Вочевидь, про це ж саме проймався думками й професор місцевого університету імені святого Володимира (нині Національний університет імені Т.Г.Шевченка) Вольтер, коли ще далекого 1870 року висловлювався про необхідність заснування у Києві особливого історичного, археологічного і етнографічного музею на правах приватної власності, але під постійною опікою місцевих властей.
Проте перша реальна можливість для заснування музею з’явилася лише в середині 1880-х років, коли для його розміщення було передбачено частину приміщень величного чотириповерхового Кирило-Мефодіївського дому, який планували спорудити за проектом академіка архітектури В.І.Сичугова та військового інженера В.П.Катеринича на Царській (нині Європейська) площі. Але погодитися з існуванням у провінційному Києві такого культурно-просвітницького закладу, задуманого в пам’ять 1000-річчя від дня смерті слов’янського першовчителя Мефодія, «північна Пальміра», звичайно ж, не могла і тому дозволу на його спорудження не дала.
Чергову і теж невдалу спробу заснувати у Києві художньо-промисловий музей із використанням для розміщення його експонатів приміщень самої міської Думи здійснив 1888 року, під час святкування 900-літнього ювілею запровадження християнства на Русі, її гласний Т.В.Кибальчич. Назва музею повністю відповідала його призначенню, адже в ньому мали зосереджуватися найцінніші історичні, археологічні, а також художні вироби різних промислів, що слугували б зразками і посібниками для виробничої діяльності ремісників, яких у Південно-Західному краї та в самому Києві налічувалося тоді чимало. Свою пропозицію невгамовний Т.В.Кибальчич повторив у міській Думі на початку 1892 року і цього разу її таки почули й активно підтримали небайдужі мешканці міста, котрі започаткували широкий дійовий рух за створення такого музею і формування його майбутньої експозиції.
Упродовж лише одного 1892 року до міської управи надійшло 1015 подарованих киянами предметів старовини та витворів мистецтва, що їх управці байдуже складували в одному своєму майже не пристосованому для зберігання приміщенні. Не сприяла зусиллям ентузіастів і позиція київського губернатора Л.П.Томари, який стверджував, що «по сведениям, собраным в губернии, в учреждении подобного рода нужды не представляется».
Помітні зрушення у справі заснування нового музею розпочалися 1894 року, коли нею став опікуватися сам начальник Південно-Західного краю, генерал-ад’ютант граф О.П.Ігнатьєв.
На розгляд створеної під його головуванням особливої комісії надійшло кілька пропозицій щодо розміщення музею, а саме на Володимирській горі поблизу Михайлівського монастиря, в Золотоворітському сквері, в садибі Першої гімназії, що на розі вулиць Фундуклеївської (нині Богдана Хмельницького) та Володимирської, у сквері перед міським театром на вулиці Володимирській, у парку поблизу Маріїнського палацу, в Університетському (Миколаївському) сквері на розі вулиць Караваєвської (нині Льва Толстого) та Терещенківської, в Царському саду поряд із будинком Купецького зібрання (нині філармонія) та в деяких інших місцях.
Після ретельного обговорення кожної із них комісія погодилася з пропозицією міської думи щодо безплатного надання у її розпорядження трикутної форми скверу на Олександрівській (нині Михайла Грушевського) вулиці, якраз навпроти розважального закладу «Шато-де-Флер» (нині на цьому місці стадіон «Динамо» імені Валерія Лобановського).
Цікаво, що раніше на цьому місці в різний час планували спорудження цирку Нікітіна, жіночої міністерської гімназії, театру місцевого драматичного товариства тощо.
Уже маючи у своєму розпорядженні певну суму грошей, особлива комісія в квітні 1896 року оголосила всеросійський конкурс на кращий проект музейної споруди з дотриманням умови, щоб її загальна вартість не перевищувала 300 тисяч карбованців, а вартість першого етапу будівництва не виходила за межі 100 тисяч карбованців. Перевагу віддали архітектурним пропозиціям двох москвичів О.Н.Померанцева та П.С.Бойцова. Проект Бойцова комітет визнав кращим і прийняв його до виконання. Проте пізніше з метою пристосування до особливостей ґрунтів визначеної для будівництва місцевості його дещо переробив спочатку місцевий академік архітектури В.М.Ніколаєв, а завершив теж місцевий архітектор В.В.Городецький. За рахунок додатково запроектованого 6-колонного портика споруда стала ще монументальнішою.
Закладення споруди відбулося 21 вересня 1897 року, а 30 грудня 1904 року її вже й освятили. Таким чином у спорудженому відомим київським підрядником Л.Б.Гінзбургом будинку був відкритий «Художньо-промисловий і науковий музей імені імператора Миколи Олександровича».
Свою роботу музей розпочав у складі археологічного, історичного, нумізматичного, етнографічного, художнього та художньо-промислового відділів, до яких 1912 року долучився ще й спеціальний відділ «Старий Київ». Їхні експонати, з-поміж яких булави Виговського і Хмельницького, бандура Мазепи, пищаль Сагайдачного тощо, пожертвувані в різний час такими відомими тоді установами та особами як, наприклад, Імператорською академією художеств, головою Імператорської археологічної комісії графом О.О.Бобринським, нащадками історика О.М.Лазаревського, професором місцевого університету Красновим, археологами В.Б.Антоновичем, В.Є.Гезе і В.В.Хвойкою, художником В.М.Васнєцовим, колекціонером В.В.Тарновським, київським митрополитом Флавіаном, нумізматом С.В.Бодилевським, лікарем Галіним, домовласником Гіричем та іншими. У цьому ряду особливе місце посідає київська родина Терещенків, а надто Микола Артемович, який замовив для музею 34 портрети українських гетьманів і полковників та закупив колекції предметів старовини у В.В.Хвойки, знайдених останнім під час розкопок у Києві та Трипіллі. Отож, не випадково створеному в музеї ще 1901 року відділу старожитностей кам’яного віку було присвоєно ім’я саме цього благодійника.
За радянської влади музей називався по-різному, а нинішня його назва із 1997 року. Збірка полотен українського образотворчого мистецтва цього музею нині – одна з найбільших у світі, що є заслугою і нинішнього колективу музею, який очолює його генеральний директор А.Мельник. До речі, він повідомив, що нині в музеї капітальний ремонт, тож невдовзі цей знаний заклад культури зустріне відвідувачів ще ошатнішим і привабливішим.