Шапіро став гідом

Щоб зорієнтуватися в тому чи тому місті – варто придбати путівник. Нещодавно в одному зі столичних клубів український режисер Олександр Шапіро продемонстрував кіноверсію путівника Києвом.

Культового режисера представляти не потрібно – два роки тому Шапіро став скандально відомим завдяки фільму «Цикута». І хоча в прес-релізі до прем’єри нової картини зазначалося, що цього разу скандалу не очікується, однак відчуття чогось епатажного все ж таки жевріло.

До фільму залучили відомих українських та російських акторів – Олексія Горбунова, Володимира Горянського, Віталія Лінецького, Георгія Дрозда, Аллу Сергійко, Володимира Ямненка, Костянтина Шафоренка та Євгенію Гладій. У зйомках також узяв участь директор столичної художньої галереї Гельмана Олександр Ройтбурд, зігравши у фільмі персонажа під справжнім прізвищем.

Оператор фільму – Павло Алексеєнко. До речі, варто відзначити операторську роботу: в кінострічці поєднується професійна і любительська зйомка, оригінальне поєднання сучасних і довоєнних зйомок про те чи те культове місце Києва. Щоправда, операторська робота не позбавлена й недоліків – інколи камера занадто довго ковзала по певних об’єктах, від чого виникає нудьга. На жаль, інтрига, закладена режисером у дебюті фільму, не змогла себе реалізувати на «екваторі» картини і переросла у відверту нудьгу в фіналі (про це яскраво засвідчив шум у залі). Далися взнаки недоробки сюжетної лінії, хоча це й можна потрактовувати як авторське ноу-хау.

У цьому фільмі, як вважає сам режисер, є історія, філософія та естетика життя сучасного Києва – найліричнішого і «найфутбольнішого». Щоправда, багато чого тут не стосується сучасного Києва: події у фільмі розпочинаються 1967 року, а кінохроніка повертає нас аж у довоєнні роки. Також представлено калейдоскоп різних сюжетів, об’єднаних однією темою – містом Києвом. Кожна частина має певну назву – «Видих», «Реінкарнація», «Стадіон» тощо.

«Таких культових місць і таких нічних клубів, як у Лондоні, ти ще років тридцять не побачиш», – каже тінейджеру Роджеру бувалий Френк. Режисер виступив своєрідним гідом (його супроводжували дівчина Юля та байкери) по визначних місцях Києва, не оминувши й клубів. Щоправда, вибір режисера дещо дивує:  привертаючи увагу до «культового» крематорію, він забув про Хрещатик. Головна вулиця столиці практично випала, натомість багато уваги приділено маловиразним «спальним» районам Києва. Мабуть, поняття культовості в кожного своє.

Серед плюсів фільму варто назвати претендентів на крилаті вислови, на кшталт: «Пам’ятник Богдану Хмельницькому вцілів під час Другої світової війни тому, що показував булавою на Москву». «Гарний зоопарк, помірно нещасні тварини» або ж «Смерть – це прибуткова подорож без кінця». У фільмі є й епатажні речі, наприклад, ідея бізнес-вумен зробити показ мод у крематорії або ж у Бабиному Яру. Декого може й образити те, що річка Либідь у фільмі названа «Вонючкою» (хоча, у світлі теперішнього стану легендарної річки – це цілком справедливе твердження).

Прес-конференції після демонстрації фільму не було, хоча це лише порадувало режисера. «Прес-конференція – це річ неприродна. Тому розважайтеся», – зазначив Шапіро, і без зайвих церемоній пішов до стійки бару за коктейлем.

Своє кредо режисер висловив фразою одного із героїв фільму: «Кіно не для богеми, а для всіх, щоб усі розуміли». Однак, переглянувши фільм, у мене склалося враження, що це все-таки богемне кіно: якщо сюжет картини зрозумілий і дітям, то форму розкриття ідеї фільму оцінить лише постмодерний інтелектуал.

P.S. «Путівник» покажуть на каналі «1+1» та на відео, а от у кінопрокат він не потрапить. Але той, хто має відеомагнітофон, зможе для прогулянки Києвом обрати гідом Шапіро.