Чоловік у червоній мантії
За останні десять років українці стали менше довіряти суду. І не безпідставно. Людина в мантії була перетворена в своєрідний владний інструмент у боротьбі з інакодумцями. Схожий печальний період у своїй історії союзна Україна вже колись переживала. І от повторення пройденого в суверенній незалежній молодій державі, де телефонне право превалювало над правом закону.
Лідери коаліції «Сила народу», звертаючись до громадян, наголошували, що на представників судової палати з цивільних справ Верховного Суду України, котрі розглядали законність оголошення ЦВК результатів голосування на президентських виборах 21 листопада, чиниться тиск. Їх залякували, шантажували, їм погрожували й тут же у вигляді пряника пропонували кількамільйонний хабар, аби ті підтвердили легітимність обрання Президентом України провладного кандидата.
Якщо це так, то найпотужніше шантажисти атакували насамперед на 49-річного головуючого Анатолія Ярему. Йому, зрозуміло, у тій ситуації навряд чи хто міг позаздрити. Адже вперше в історії нашої держави відбувався такий масштабний публічний процес. Рішення ж судової інстанції мало неабияке значення для майбутнього України. У центрі спору – конфлікт між владою і народом. Перша знехтувала вибором громадян, а люди нарешті відмовилися проковтнути заподіяну кривду.
Заступник голови Верховного Суду України Анатолій Ярема вважається одним із найавторитетніших представників вітчизняного судового корпусу. Подейкують, він не запобігає перед своїм безпосереднім керівником, а завжди чинить за законом. Що, власне, і довів, головуючи на вищезгаданому процесі.
Автор цих рядків неодноразово бував у судовій залі. Тож особисто переконався у високому професіоналізмі Анатолія Григоровича. Вів засідання стримано, толерантно й по суті. Жодній із сторін не заважав висловлювати факти й аргументи. Але не дозволяв промовцям, що називається, безглуздо лити воду. Запитання ставив чіткі, лаконічні, зрозумілі. Такої ж вимагав і відповіді.
До речі, журналісти повинні бути вдячними пану головуючому за те, що протягом п’яти днів мали змогу слідкувати за перипетіями засідання безпосередньо з місця події. Представники засобів масової інформації аж ніяк не заважали суддям дійти істини. А от незручності для «ініціативного демократа» Степана Гавриша вони чомусь створювали. Уже в перший день засідання Степан Богданович волів відправити акул пера й мікрофона за двері. Одначе пан Анатолій розсудив мудро. Місць у невеличкій залі вистачило всім.
Голос у головуючого тихий, але переконливий. У притаманній йому тональності вів засідання й потім читав рішення суду. В останньому акорді відчувалося деяке хвилювання. Воно й зрозуміло: в ухвалі звучало утвердження примату права над законом. Тобто те, чого влада не чекала. Тут, безсумнівно, потрібна була неабияка мужність пана Яреми. Він її сповна продемонстрував.
Інакше й бути не могло. Фахівці в червоних мантіях керувалися виключно законом. Це, до речі, прекрасно розуміли й усвідомлювали опоненти коаліції «Сила народу». Проте за інерцією заявляли, що суд прийняв суто політичне рішення. Такий міф додатково спростувало 26 грудня. Переголосування другого туру довело: Анатолій Ярема з колегами свою справу виконали на бездоганно високому професіональному рівні. Тож тепер можна не сумніватися, їхнє досі безпрецедентне рішення в Україні з новим гарантом Конституції стане запорукою законності права, честі й гідності в нашій дійсно демократичній державі.