Іван Марчук: попереду – 10-й «маршрут»
«Ніч яка місячна», «Сонце в зеніті», «Виходять мрії з берегів»… Це все дивовижні цикли картин Івана Марчука. Сам художник називає їх «маршрутами».
Товстелезний альбом-каталог «Іван Марчук», що ось вийшов у світ, сповна подає творчість українського митця-новатора – мислителя, філософа-провісника та передусім Великого Українця.
– Для мене колір – це ефект, спалах, вибух емоцій, думки. Це має бути феєрверк, який людей може, навіть трішки подразнює, але й кличе… – розмірковує вголос народний художник, Шевченківський лауреат Іван Марчук.
Тримається просто, але шляхетно, і всі ті звання й отой товстелезний важкий альбом, який довго й не втримаєш у руках, ніби аж тиснуть на його витончену постать сивочолого легеня. – Можу ходити, щось робити – раптом мене осяяла думка – сідаю за мольберт і співається нова пісня, – веде далі художник. – Буває, те «осяяння» випереджає події. Пригадую, 1986 року написав картину «Монолог». Приїхав із Австралії до України, а мені кажуть: «Ти передбачив Чорнобиль». Нині Україна переживає ренесанс. Скільки пишеться і співається… Такий час. Ось кілька днів тому, коли я стояв на пагорбі, над Хрещатиком, дивився на Майдан, бачив таке велелюддя, відчув саме такий мажорний настрій. Мені хотілося все осягнути. Що відбувається в житті, те трансформується в думці й з’являється «продукт» зовсім новий, незнаний… Яким буде мій 10-й маршрут?
Сьогодні я ніби на світ народився. Гортаю цей альбом: невже все це мої картини? Так. Це сорок літ мого малярства… Про мене кажуть: «Вічний мандрівник, прикутий до мольберта». Я був на різних материках, здається, крім Антарктиди. Хай тими дорогами, де я побував, іде у світ і цей альбом-картини. Хай із благою вісточкою розповідає про райський куточок на землі, нашу Україну.
На презентації альбому в Національній філармонії України зібрався мистецький, інтелектуальний бомонд Києва.
– Такої книжки в Україні ще не видавали. Іваном Марчуком захоплюються і дуже досвідчені знавці живопису і… абсолютні профани. Це парадокс? – Риторично запитав художник-професор Андрій Чебикін. – Це виняток, це спокуса для митця. Марчук міг би купатися в морі грошей. Але… На те він і Марчук. Він був і є дуже українським художником.
Поміж шанувальників Майстра – і Віктор Андрійович Ющенко. Вони особисто знайомі давно.
– Для мене Іван Марчук – нерв і душа рідної землі. У тонкому, тривожному, мерехтливому світі його національної поетики відчувається чистота джерела – заповіт: берегти це джерело, – це слова Віктора Андрійовича. – Любити всім серцем, усіма помислами. У кожного народу є постаті, яким Бог крім величезного таланту дає ще й особливий сконцентрований духовний досвід рідної землі, вражаючу мистецьку інтуїцію. Іван Марчук – митець, на якому спинилася ця Божа ласка. Він – із шістдесятників. Він світився і тоді, коли темна сила гасила вогні. Як і всі люди з багатим внутрішнім світом, він множинний. Дуже філософський. Щемно-поетичний. І народний.
А ще Віктор Андрійович під час презентації альбому розповів, що попрохав Івана Степановича розкрити секрет свого малювання – отого неповторного «пльотанізму». Але Марчук «не дався». Сказав, що передасть секрет Віктору Андрійовичу, котрий також кохається в малярстві, коли настане час.