Не називайте Донбас депресивним
Зізнаюсь: друзі настійливо радили відмовитися від цієї поїздки. Мовляв, за нинішніх реалій то дуже небезпечно. Але ж їхати я мав не в якусь гарячу точку планети, а лише до одного з обласних центрів нашої держави. То які можуть бути тривоги? Адже запевняв Герой України В.Богуслаєв: «Україна – це схід, схід і ще раз схід». Мандрівочка мені світила до міста, що за якихось неповних 150 років встигло тричі змінити назву: Юзівка – Троцьк – Сталіно – Донецьк. Знали цей населений пункт ще і як Овечі Хутори. Але було те дуже давно.
...Донеччина дарувала світові багато славних імен. Той, хто не знає про це, може довідатися з листівки, яку вам люб\'язно запропонують ще на виході з вокзалу. Перелік прізвищ і справді вражає: Юрій Багатіков, Григорій Береговий, Сергій Бубка, Леонід Биков, Йосип Кобзон, Архип Куїнджі, Євген Мартинов, Вадим Писарев, Лілія Подкопаєва, Сергій Прокоф’єв, Анатолій Солов’яненко, Володимир Сосюра. Завершує список Віктор Янукович. Ним у Донбасі пишаються беззастережно. На зауваги про темні сторінки біографії Віктора Федоровича наводять один, але «залізний» аргумент: «Зате він наш».
З вокзалу вирушив до спеціалізованої гуманітарної школи № 65. Заклад цей цікавий хоча б тим, що всі дисципліни тут викладають українською мовою (чим не здобуток для тутешнього краю?). Завуч Зеновія Петрівна Данилюк охоче розповіла про здобутки та проблеми школи. Вихованці шістдесят п’ятої із завидною регулярністю виборюють призові місця на олімпіадах усіх рівнів. І це, безумовно, радує і наснажує педколектив ще самовідданіше навчати розумного, доброго, вічного. А що засмучує? Бракує кваліфікованих учителів зі знанням української. З початку навчального року – п’ять вакансій. Зеновія Петрівна бідкається, що не тільки учні на перервах спілкуються російською, а й деякі педагоги. Змушена робити зауваження. Катастрофічно не вистачає підручників. Приміщення школи незабаром відсвяткує сімдесятирічний ювілей. А капремонт востаннє робили хтозна-коли. Школа існує чотирнадцятий рік. Попервах була підтримка з боку Міністерства освіти, діаспори. Але з часом інтерес до школи розтанув.
Насамкінець Зеновія Петрівна повідала про неприємну історію, що сталася нещодавно з нею. Їхала в маршрутці, розмовляла з колегою, звісно ж, українською. Наче ляпас пролунало: «Разгаваривайте на человеческом языке». У Донецьку пані Зеновія живе вже чверть віку, але подібне почула вперше. Вважає, що не останню роль тут відіграє розпалювання політичних пристрастей, а особливо ж обіцянки деяких сановників запровадити двомовність, подвійне громадянство чи, скажімо, федеративний устрій. Не залишається осторонь і місцева преса. Приміром, газета Донецької обласної ради та облдержадміністрації «Жизнь» провела на вулицях міста опитування «Як ви ставитеся до федеративного устрою України?» За дивним збігом обставин усі респонденти виявилися затятими прихильниками цієї ідеї. Хоча б тобі одна альтернативна думка!
...На десяту годину була запланована прес-конференція міського голови Олександра Лук’янченка. Посвідчення журналіста «Вечірнього Києва» виявилося достатньо, щоб потрапити до мерії. Здебільшого йшлося про підготовку до виборів. Донецьк готувався зустріти близько двох з половиною тисяч спостерігачів та близько трьох тисяч членів дільничних комісій. Що й казати – випробування для служб міста серйозне. Хтось із колег попросив прокоментувати заяву народного депутата України Григорія Омельченка про те, що нібито в Севастополі впливові прихильники Віктора Януковича закуповують зброю. Відповідь майже дослівно:
– Тут і коментувати нічого. Це цілковита нісенітниця. Якщо хочете знати, то в нас і своїх арсеналів вистачає.
Можливо, пан Лук’янченко жартував, а можливо, говорив цілком серйозно. Зрештою він запевнив, що «у Донецьку живуть добрі, мирні, гостинні люди». На цьому й розійшлися. Журналістам роздали звернення депутатів Донецької міської ради до колег-львів’ян. Ось кілька витягів із нього:
«Ми щиро солідарні з вами в тому, що ми – українці – справді красивий, мирний і толерантний народ. Народ, який уже давно зрозумів, що благополуччя, стабільність і подальше зростання економічних і соціальних показників країни здобуваються лише добросовісною, наполегливою працею на користь свого регіону, на користь усієї України».
«Ми щиро шкодуємо, що ви не маєте інформації про соціально-економічний розвиток Донецька. Якби ви звернулися до довідкової інформації, то дізналися б, що Донецьк з 1997 року, а Донбас і південний схід України з 1999 року нарощують виробництво, що Донбас дає понад 20 відсотків валютної виручки країни. Тоді ви не ображали б райони південного сходу України й не називали їх депресивними. Інформуємо, що без будь-яких дотацій у 2004 році Донецьк наростив виробництво на 48 відсотків, комп’ютеризував майже всі школи, відремонтував дороги, обновив господарство комунальних підприємств. Два роки Донецьк визнається найупорядкованішим містом після Києва. Так, нас турбує, що велика частина зароблених коштів йде в центр, і ми шукаємо шляхів вирішення цієї проблеми, але лише в законодавчому полі».
«Нині мир і порядок є основою подальшого розвитку нашої держави. Ми щиро зацікавлені в тому, щоб Україна розвивалася єдиною і неподільною».
До речі, весь текст заяви витримано у зваженому, конструктивному руслі без жодного натяку на сепаратистські настрої чи федералізацію.
...Поблизу мерії є невеличкий парк. Особливість його в тому, що там розташовано експозицію кованих фігур. Справжні ше-деври там можна уздріти. Мою увагу привернули металева композиція «Рожеве майбутнє» і півтораметрова підкова з написом «На щастя!» Поряд бракувало хіба що агітації за Віктора Ющенка.
Близько тринадцятої до Донецька мав прибути автопоїзд на підтримку Віктора Андрійовича. Для проведення мітингу міська влада виділила площу перед палацом «Юність». Туди й підтягувались сили «біло-синіх» та міліції. Серед прихильників Януковича переважала юнь, хоча й траплялись люди старшого віку. Де-не-де виділялись помаранчеві шарфи.Публіку підігрівали музика та дружнє скандування «Я-ну-ко-вич!» Кульмінацією дійства стало спалення опудал з портретами Ющенка, Тимошенко і Порошенка. Поцікавився у студенток Донецького національного університету, чи справді їм так подобається це видовище. Зізналися, що не зовсім.
До мене підійшло кілька жінок. Розпитували про Майдан, ображалися, що «Киев всех предал», захоплювалися мужністю Нестора Шуфрича і Тараса Чорновола («Если б его отец Вячеслав Максимович был жив, он бы гордился своим сыном»). Загалом розмова була досить мирною. Один чолов’яга відкликав мене убік і поцікавився: «Ми тут, звісно, всі упевнені в перемозі Віктора Федоровича, але… Якщо переможе Ющенко, чи правда, що губернатором призначать Поживанова?» На жаль, я не міг вдовольнити його цікавість.
...День у Донецьку добігав кінця. Автопоїзд так і не дістався центру міста. Правоохоронці не могли гарантувати його учасникам безпеку попри те, що як запевняв мер, тут «живуть добрі, мирні, гостинні люди». Увечері я увімкнув телевізор. «1+1» і «Ера» з донецьких екранів не щезли. На відміну від «5-го каналу».
Наступного дня я був на Ясинуватському машинобудівному заводі. Тут виготовляють комбайни для шахт. Директор підприємства Віктор Трубчанін (на знімку на передньому плані) під час своєрідної екскурсії цехами заводу раптом зауважив: «2000 року, коли Кабмін очолював Ющенко, ми мали держзамовлення на сорок комбайнів. При «рідному» уряді маємо аж на чотири комбайни. Як гадаєш, за кого я голосуватиму?».
Ігор КАЗМІРЧУК
Київ–Донецьк–Київ
P.S. Розповідь про ВАТ «Ясинуватський машинобудівний завод» читайте в найближчих числах «ВК».