Притулок для вибагливих песиків
Якось, йдучи до станції метро «Нивки», у підземному переході в найлюднішому місці побачила чималого пса, породу якого не берусь визначити. Неважко було здогадатися, що господарі, якщо взагалі такі в нього колись були, долею чотирилапого не дуже переймалися, а потім, певне, і взагалі зробили вигляд, що згубили його.
Пес лежав і сумним поглядом проводжав перехожих, які поспішали у своїх справах. Куди вже їм було перейматися собачими проблемами, коли й своїм, людським, ледве встигають дати раду. Мало хто зупинявся, аби прочитати напис на клаптику паперу, що лежав у потертому капелюсі біля сумирних лап, на якому хтось вивів великими літерами: «Допоможіть, добрі люди! Подайте на кісточку!» Блищало, правда, кілька монет. Але їх і на скоринку не вистачить, не те щоб на кісточку. Зваживши, що песику, певне, не до розкоші, пополам розділила бутерброд. У собаки заіскрився погляд, і він вдячно гавкнув мені на прощання.
У роздумах про нещасливу собачу долю дісталася до домівки. На кухні мама з приятелькою пила каву. Пані Оксана ділилася враженнями від щойно прочитаного детективу. А потім, ніби між іншим, радісно повідомила, що вся їхня родина наступного тижня від’їжджає на відпочинок.
– А як же Зак? – не втрималася я від запитання.
– А ми його прилаштували до інтернату, – заспокоїла тьотя Оксана. – У нас на Теремках є такий спеціалізований для собак. За десять днів його перебування там ми заплатили 250 доларів. Зак буде добре доглянутим і смачно їстиме. Заплатили ми й за тренування та прогулянки... Тренер до того ж обіцяв нам у разі проблем телефонувати й інформувати...
«Щастить же деяким песикам», – подумки позаздрила я і вирішила ранком взяти «запасний» бутерброд своєму новому чотирилапому знайомому з підземного переходу...