У сина вселився диявол
Того дня Андрію не щастило зранку. Спершу полаявся з матір’ю, яка через хворобу ніг не змогла встати з ліжка, і йому довелося поратися по господарству самому. На роботу спізнився. Завжди невдоволений бригадир категоричним тоном заявив: якщо за добу Андрій не відремонтує свого трактора, завтра може на роботу не приходити. Він не збирався терпіти такі ультиматуми. Кинувши ключі під ноги бригадиру, вирушив до єдиного рятівного місця – до сільського магазину. Його останнім часом чоловік не обминав. Там, а точніше під магазином, де збиралася компанія випивох, Андрій завжди знаходив співчутливі душі, розуміння, якого не було ні вдома, ні на роботі. І цього разу його прийняли до компанії. А вже за годину продавщиця продмагу вибігла на галас, який зчинився під сільмагом.
– Андрій, розмахуючи ножем, когось наздоганяв, – пригадує жінка. – Я попередила, що викличу міліцію. Пристрасті трохи вгамувалися. Компанія розійшлася. Про трагедію, що сталася пізніше, дізналася від когось з відвідувачів. Не повірила, що Андрій став убивцею. Він був спокійним. Дотримувався свого слова. Якщо сказав, що борг завтра віддасть, так і було.
Мабуть, його мати вважала так само, коли трагічного вечора вмовляла Андрія тікати світ за очі. Присягалася, що ніколи і нікому нічого не розповість. І Андрій, опинившись темної ночі в лісі, плакав, просив смерті у Бога, бо не міг збагнути, як таке могло статися? Як він, єдина і улюблена дитина у матері, міг підняти руку на неї?
Скільки Андрій себе пам’ятав, вони жили з матір’ю удвох. Навіть коли одружився в 32 роки, вона й тоді продовжувала стверджувати, що краще за неї ніхто про сина дбати ніколи не буде. З дружиною вони розійшлися через півроку, чужою виявилася та у їхній сім’ї. До того ж Андрій почав заглядати у чарку. А мати у всьому ставала на бік сина. Часто звинувачувала невістку: до гарної дружини чоловік після роботи поспішає, а Андрій же не тримається обійстя. Не стала Олена переконувати свекруху, зібрала речі й повернулася до своїх. Невдовзі й прізвище змінила.
Із матеріалів кримінальної справи. Показання Андрія Б.: «Дружину свою я кохав і розлучатися не поспішав. Одначе мати переконувала: що тільки вона помре, Олена прибере усе наше майно до своїх рук, ще й мене позбудеться. Я вірив їй. Дружина не хотіла народжувати дітей: мовляв, краще пізнати одне одного, пожити хоча б років зо три. Мати, коли занедужала, просила, щоб я підшукав собі іншу жінку. Коли ж я натякав, що не проти перепросити Олену, вона влаштовувала сварки. Обзивала колишню дружину, дорікала, що ми обоє хочемо її смерті. Врешті-решт я змирився з цим. Але в той вечір мій терпець урвався…»
Ольга Петрівна, тільки-но побачивши свого сина, що нетвердо тримався на ногах, почала дорікати, що той зовсім не турбується про неї. Андрій сваритися не хотів. Сказав, що, мабуть, кине роботу й поїде кудись шукати іншої, слухав її звинувачення спочатку спокійно, а коли жінка на його прохання дати троячку відмовила, він більше не стримував себе.
Із показань Андрія Б.: «Я жбурляв у матір усім, що траплялося під руки, – аж коли вона не стихла. Коли ж зрозумів, що накоїв, почав відливати водою. Коли мати прийшла до тями, попросила, щоб я залишив її і тікав світ за очі. Мені стало страшно і, замкнувши матір у хаті, я побіг до лісу. Повернувся на світанні. Вона лежала поруч із ліжком, може, хотіла дістатися до дверей, щоб покликати на допомогу, але не змогла».
Ще добу після скоєного Андрій перебував на волі, шукав утіхи і співчуття серед місцевих п’яничок і подумки поминав матір. Міліцію викликали сусіди. По обіді його заарештували. Він не опирався і одразу ж в усьому зізнався. Тривожився й плакав лише через те, що не знав, хто ж ховатиме матір.