Липа святителів і пророків
Одному журналістові, який часто звертається до історичної тематики і життєписів видатних діячів України, довелося вислухати досить дошкульне зауваження від критика-священика. Мовляв, чому це автор пише про святителя Петра Могилу як про світську особу. Адже весь православний світ, навіть РПЦ і УПЦ МП, визнає його святим.
Що ж, канонізація видатного церковного і культурного діяча України – чинник, не зважати на який не можна. А за великим рахунком дні народження святих відзначати якось не прийнято…
Однак зробимо виняток. І щоб не наразитися й собі на докори духовних осіб, спробуймо пом’янути святителя Петра не зовсім традиційно.
Кажуть, кожна людина, суща на землі, повинна посадити за життя бодай одне дерево. Святитель, народжений 430 років тому і за походженням, як вважають деякі дослідники, молдаванин, посадив біля збудованої ним з решток Десятинної церкви каплиці липку. Уявлення про те, яким було це Могилине дерево у першій половині ХІХ століття, дає малюнок Тараса Шевченка, нашого національного пророка, геніального поета і, між іншим, академіка в царині образотворчого мистецтва.
Скільки у світі об’єктів історії, пам’яток архітектури, про які ми маємо уявлення лише завдяки пензлю чи перу художника або об’єктивові фотографа! Згадаймо хоча б радянський кінофільм «За сімейними обставинами» про маляра (Євстигнєєв), який спеціалізувався на етюдах з куточків старої Москви, приречених на знесення і забудову горезвісними «коробками»… На щастя Петрову липку обминула «чаша сія». Вона є і зараз, хоча й побіжного погляду достатньо, щоб переконатися в більш ніж солідному віці цієї дендрологічної пам’ятки. Та нехай і на спеціальних металевих підпорках, 400-літня липа стоїть, живе!Дуже подивувало мене і потішило те, про що я дізнався порівняно недавно. Виявляється, у Києві є традиція: молодята після обряду вінчання в Божому храмі їдуть до липи святителя Петра Могили і пов’язують на її гілочці стрічку. І це не просто напівжартівлива церемонія, яку мені доводилося спостерігати в шинтоїстських храмах Японії, коли так само пов’язують гілочки сакури і загадують бажання. Молоде подружжя таким чином вшановує пам’ять православного святого і сподівається на його заступництво у своєму подальшому спільному житті.
Звичайно, православний священик навряд чи схвалить моє милування цим безневинним звичаєм. Але й поганого нічого я в ньому не вбачаю. Петро Могила, Тарас Шевченко, святе місце, де стояла колись чи не перша київська кам’яна церква… Занадто багато бачила ця старенька липа, занадто багато історичних реалій, мов блискавиць, зітнулося на її прадавній кроні. І може, молоде покоління українців бачить у дереві, посадженому колись святою людиною, ще й символ невмирущості своєї Батьківщини, який не може не заслуговувати на шану і повагу.