Хрещений батько «оксамитових»

Щоби полічити всі мирні революції останніх півтора десятка літ, уже й пальців двох рук не вистачить. Пригадуєте, було п’ятнадцять республік у колишньому соціалістичному таборі. І фактично всі вони (плюс югославська роздрібленість та ще  Словаччина) мали свої «оксамитові», свої «сині», свої «тихі»… Також було п’ятнадцять республік у складі Союзу: поки тільки Прибалтика, Грузія і нарешті Україна насправді пробудилися. Кажуть, визвольні мирні акції спротиву промосковським режимам готуються в найближчі роки в Білорусі й Киргизстані. Потім будуть й інші, та й РФ, сподіваємося, додасть тих самих «плюсів». Отож бо, як сказав головний стерновий перебудови, процес пішов. Упевнений, мусимо напередодні виборів пригадати того, хто став патріархом визвольних рухів у східній Європі, таким собі хрещеним батьком усіх «оксамитових», чеха пана Вацлава Гавела. Багаторічний дисидент і в’язень комуністичних застінків, знаменитий драматург, а головне – учасник чеського повстання 1968-го та головна дійова особа оксамитової революції 1989-го, протягом дев’яностих був президентом Чеської Республіки і привів свій народ до добробуту і правдивої свободи. До речі, в листопаді минуло п’ятнадцять років із часу перемоги наших західних братів-слов’ян.

Господь обирає гідних

Коли Вацлав Гавел звернувся з привітанням до свого народу з нагоди Нового року в грудні 1989-го, більшість чехів просто не могла второпати, – невже їм таки поталанило здолали ненависну рабську ідеологію, здолали ворога не зі зброєю в руках, не з чисельними жертвами на полі бою, а лишень отим… осіннім стоянням під прапорами й снігом-дощем, скандуванням лозунгів на мітингах, ще й під музику?!.. Такі начебто несерйозні методи, а ось він – «наш Гавел» із жезлом.

Тоді ще ніхто не чув про такі, як наша, – «помаранчеві». Тоді в людей революція асоціювалася з кров’ю, громадянською війною. А чехи ще й танки в Празі 1968-го добре пам’ятали. А тут – нате вам: свобода! – і без бойні. Тому Вацлав Гавел увійшов в історію не тільки на правах борця за свободу свого народу, він вважається винахідником мирного способу повалення геть не слабеньких урядів. Яких ще й підтримує «могутній волосатий патрон із-за бугра». На противагу вченню «вождя пролетарів», який твердив, буцімто тільки зброєю можна повалити владу, Вацлав Гавел довів усьому цивілізованому світу – Ісус казав правду! Ось чому з’ява майбутнього президента на телеекранах виглядала, ніби справжнє біблійне диво. Такі революції, гадаю, можна назвати християнськими. Вони несуть добро, їх суть – радість, їх ціль – звільнення. Внутрішнє і зовнішнє. Вони – попіл на голови кровожерливих диктаторів. Вони очищують і зворушують націю. Щось перевертається в душі чи, може, в серці, чи в розумі, чи ще десь там, і ті, хто ковтнув цієї атмосфери, того «перемальованим» уже не задурити.

Вацлав Гавел на той час мав нібито два обличчя, як нині жартують чехи: він був нащадком дуже багатого чеського роду і в той же час людиною найнепопулярнішого в комуністичному середовищі походження. Об’єднуючи в собі ці два полюси, він фактично змушував своїх земляків, які, як і ми донині, ділилися протилежними суспільнополітичними поглядами, нехтувати власними догмами й об’єднуватися. Крім того, його, повні прихованого протесту, п’єси були настільки популярними в народі, що він ще до того всього здобув славу знаменитого письменника. Направду, саме Господь Бог обирає правителя. Хто краще за Гавела підходив на роль лідера Оксамитової революції?

Корінь – Вацлав І, плід – Вацлав ІІІ

У 60-ті він був одним із найвідоміших представників неофіційної культури, майже символом чеської політичної реформи, і одночасно в 70 – 80-ті йому недозволено було навіть рота роззявляти – замовчували його, як це сказали б в Україні. Тож більша частина народу про нього взагалі не чула. Проте ім’я Гавелів змалечку відоме кожному, навіть неосвіченому, пражанину, мовби нам наші Терещенки з Мазепами чи, приміром, Потоцькі. Першим відомим представником роду Гавелів вважається прапрадід президента Вацлава, багатий празький мельник; утім, так як він мав багато дітей: дев’ять доньок і одного сина, то всі свої заощадження багатій залишив, згідно з традицією, дівкам на придане. Його синові, прадіду Вацлава, довелося важко попрацювати, поки він досяг хоч якихось статків, і свого сина, теж Вацлава, дідуся президента, вдалося вивчити і вивести в люди.

Цей, перший Вацлав, закінчив факультет архітектури й став видатним празьким будівничим. Дід Вацлав почав із того, що вимостив одну з празьких площ. І то був початок його майбутнього сходження на трон «кращого чеського архітектора усіх часів». Із 1907 до 1915-го він спроектував і побудував чимало. Чого вартий тільки пишний палац «Люцерна» у стилі модерн у центрі Праги – знаменита зала з кав’ярнею і кінотеатром. Палац «Люцерна» – перший празький будинок із залізобетону.

Одначе, справжнім тузом роду Гавелів став батько Вацлава Гавела, Вацлав М. Гавел, який продовжив роботу свого попередника-батька. Він купив під Прагою чималий шмат землі на пагорбі Баррандов (названий так на честь відомого французького археолога Жоахіма Барранде, який проводив на ньому в ХІХ столітті розкопки. – І.К.). Вацлав М. Гавел звів там цілий квартал особняків, величезний ресторан із терасами для відпочинку – справжній витвір мистецтва. Тепер цей квартал – одне з облич сучасної Праги. Батька президента називали не мільйонером, а творцем, людиною, яка намагається створити щось нове, досягти нестандартного рішення. І це все незважаючи на матеріальні витрати. Мабуть тому, він і заліз у борги, що аж був звільнений від так званого податку мільйонерів.

Вважають, що такою ж людиною був і його брат Мілош, дядько Вацлава Гавела. Цей неабияк зацікавився чеською кінопромисловістю, заснував фірму «Люцерна-фільм». Вона, на диво, працює досі. До кінця Другої світової війни він був головним діячем празького кіно – єдиним виробником чеських фільмів у роки німецької окупації. Дуже цікавою особистістю був і дідусь Вацлава Гавела з боку мами – Гуго Вавречка. Цей також пов’язав свою долю з кіно. Народився він у бідній сім’ї в Сілезії (нині південно-західна Польща. – І.К.), але завдяки своїм природним здібностям досяг чимало. Спершу був редактором відомої газети «Людове новіни» («Народної газети»), а згодом чехословацьким послом в багатьох країнах Європи, і, нарешті, під псевдонімом Гуго Вавріс написав багато сценаріїв до фільмів. Найвідомішою його роботою вважається комедія «Лелічек на службі в Шерлока Холмса», в якій головну роль зіграв популярний «король чеських коміків» Власта Буріян.

Від дитячого бажання до «оксамитового» звершення

Вацлав Гавел довгий час вважав своє «буржуазне походження» за страшний недолік. Особливо в юні роки. Однокласники в початковій школі прозивали його «барчуком». Вацлав якось зізнався, що дитяче бажання «позбутися незаслуженого», непомітно стало стрижнем його життя. Після закінчення середньої школи в 1951-му перед ним постала величезна проблема – що далі робити, адже Вацлаву було заборонено навчатися в гімназії чи в будь-якому ВНЗ. Тим-то навіть іспит на атестат про середню освіту йому довелося здавати на вечірніх курсах – в цей час він працював хіміком-лаборантом на підприємстві.

Однак уже 1955-го Вацлав дебютував як критик у літературному журналі «Кветен» («Квітень») і 1956-го вперше виступив із доповіддю на зібранні молодих письменників. Потім почалася в його житті «епоха ходіння по університетах». Вацлав Гавел багато разів намагався вступити хоч кудись, і нарешті це йому вдалося. Він заочно закінчив театральний факультет Художньої академії. На той час Гавел працював техніком у празькому авторському театрі «На Забрадлі» (дослівно – «Хід під театром»). У театрі поставили кілька драм за участю Гавела як співавтора. У грудні 1963-го на цій же сцені відбулася прем’єра його першої самостійної п’єси «Свято в саду» – зухвалої антикомуністичної комедії.

В активну політику Гавел подався 1965 року – став співпрацювати з редакцією журналу «Тварж» («Обличчя»), згодом забороненого комуністичною владою. Вацлав Гавел тоді ж організував свій перший збір підписів на підтримку журналу. У 60-ті роки Гавел написав п’єсу «Повідомлення» і організував «Гурт незалежних письменників», тобто тих, які не були членами компартії. Уся ця робота припала на другу половину 1968-го. Її перервало вторгнення в Чехословаччину військ Варшавського договору.

У сімдесяті Вацлав Гавел працював підсобним робітником на пивоварному заводі. У той же час його нагородили кількома західноєвропейськими преміями з літератури та за активну громадську позицію. Можливо, це й підштовхнуло Гавела стати незалежним літератором. Наприкінці 1976 року він разом із іншими письменниками і підпільними діячами підготував і розіслав текст петиції відстоювання прав людини в Чехословаччині «Хартія-77». За це його чотири місяці незаконно утримували в камері попереднього слідства. Рік потому Гавела знову заарештували, а влітку 1979-го за антикомуністичну агітацію засудили до чотирьох з половиною років ув’язнення. Звідти Гавела було звільнено через серйозне погіршення здоров’я – тяжке запалення легень. Це сталося за кілька тижнів до виходу на волю. Одночасно Вацлав Гавел не переставав писати п’єси, статті, відкриті листи-звернення до чехословацького і до світових урядів.

У вісімдесяті Вацлав Гавел став відомим у всьому світі завдяки публічним акціям непокори та своїй публіцистиці. Влада вже не могла просто так арештувати цього борця. Відразу ж почався б новий 1969-й. І відразу ж на захист дисидента збурилися б європейські інституції свободи. Цілком логічно, що цей період життя Вацлава Гавела закінчився на барикадах Оксамитової революції 1989-го року. Вона просто підняла Гавела на пост спершу чехословацького, а затим і чеського президента. Мирне протистояння з комуністичним режимом, без застосування зброї, виявилося діяльним механізмом боротьби з найлютішою ідеологією на землі. Упевнений, пам’ятники Вацлаву Гавелу мають встановлювати повсюди, де у такий спосіб перемагає правдива демократія.

*  *  *

На посту президента Чеської Республіки Вацлав Гавел пробув довше всіх інших східноевропейських президентів, і правдиво оцінити його правління зможуть хіба що нащадки, визволені з-під довгих лап Москви. Не всі правителі, на жаль, усвідомлюють свою роль у цій п’єсі, яку називають життям. Певне, треба народитися патріотом Гавелом, щоб привести свій люд до свободи, до заможності, змусити Європу з ним рахуватися.