Дорожіть своєю єдністю, українці
Склалося так, що я доволі давно живу в Австрії, але завжди пишався тим, що народився українцем. Тепер же це почуття переповнює мене сповна. Нарешті світ пізнав Україну як велику самостійну державу, пізнав її з великою симпатією до народу, який сміливо обстоює свою свободу і демократію.
Але на Заході до цього великого і щирого захоплення приєднується і небезпідставна тривога: яким буде результат 26 грудня? Це запитання можна прочитати й інакше: яким шляхом піде Україна і куди вона піде – до Європи чи до Росії?
Звичайно, кожен з українців має визначитися у своєму виборі сам. Але дозволю собі озвучити кілька думок, які, можливо, комусь допоможуть розставити певні акценти.
Президент держави є візитною карткою цієї ж держави у світі. У жодній європейській країні на пост президента не висунуть людину, в біографії якої є хоча б найменша пляма. А тому дуже природним є протест українців. Мені переповідали, що в селах люди збирали по 5 гривень, аби відправити на Майдан своїх посланців, а, сперечаючись з опонентами, вони наводили такий аргумент: «А ви хотіли б невістку чи зятя з двома судимостями? То навіщо ж нам такий президент?»
Багато політиків, і насамперед російських політтехнологів, намагаються вкласти українцям в голови думку про те, що Європі Україна не потрібна, що там її не люблять і зневажають. Це неправда. Там зневажають Кучму і Януковича, але не Україну. Подивіться на карту – східні кордони Євросоюзу сьогодні вже є західним кордоном України. Проблема в тому, що умовою співпраці ЄС з Україною є демократизація суспільства. Нині на очах у всього світу українська держава стала на шлях утвердження демократії, і цей шлях таки приведе її до європейської спільноти.
Кому це не подобається, так однозначно – Путіну. Я сказав саме Путіну, бо Росія – це не Путін, а Путін – це не Росія. Передова російська інтелігенція вітає ті демократичні процеси, які відбуваються в Україні, недарма ж і на вулицях Москви можна побачити авто з помаранчевими стрічками.
То ж чи варто нині знову прагнути до якогось нового союзу з Росією, підкидаючи ідею подвійного громадянства, а то й шантажуючи демократію тим, що можуть відірвати окремі регіони України і ввести їх до складу Росії? При цьому, як завжди, людей на сході обдурюють, бо яка насправді Росія нині? Нещодавно німецьке телебачення показало на Заході фільм, де зібрані жахливі факти – виявляється, нині у Росії налічується близько мільйона бездомних дітей, 20 тисяч з яких щороку вмирають на вулицях…
Не просто дивує, а глибоко обурює втручання у виборчий процес в Україні і Московської православної церкви. Для цивілізованого Заходу це взагалі нонсенс, щоб церква так відкрито втручалася у політику.
Мене вразив вчинок чернігівського священика отця Сергія, котрий відмовився діяти всупереч власній совісті та обдурювати своїх прихожан. За це його відлучили від приходу і намагалися позбавити сану. Але отець Сергій набрався сміливості, приїхав до Києва, де перед телекамерами розповів, як священикам давали по 200 гривень у конвертах за те, аби вони агітували за Януковича. Намагаючись добитися правди, отець Сергій написав листа митрополиту Володимиру, але після цього йому стали телефонувати з погрозою фізичної розправи.
Ось у такі різноманітні, дуже брудні способи, використовуючи підкуп, шантаж, залякування або просто брехню, влада намагається розколоти українське суспільство. Напевно, вона добре засвоїла урок історії – українці сильні тоді, коли вони разом, а втративши єдність, вони втрачали силу, а часом і незалежність. Тому я хочу звернутися до всіх людей, які живуть в Україні – на сході і на заході, у Києві і в Криму – вам не потрібна нічия допомога, тільки тримайтеся одне одного! Усі ви хочете змін, добробуту і демократії. Боріться за це! Сподівайтеся. І поборете.
Василь НОВИЦЬКИЙ директор Українського протиракового інституту Відень, Австрія