Зробив вибір–позбувся роботи

Біля засніженого намету з великим і смачним написом «Баштанка» пританцьовували, щоб зігрітися, двоє чоловіків – старший і молодший. У наметовому містечку вони з’явилися одними з перших і збираються відстояти справедливі вибори.

– А як же запевнення влади, що південь України – за Януковича, бо геть увесь російський? – питаю.

– Брехня, – твердо каже Володимир Обміняний, 40-річний машиніст автогрейдера з міста Баштанка Миколаївської області. – Ви ж чуєте, ми спілкуємося українською. Поруч мешкають сусіди-росіяни, ми дружимо і разом мріємо змінити життя на краще. Ніхто в наших краях людей за мовою та національністю не ділить, бо всі однаково потерпаємо від брехні й злиднів. Щойно я став офіційним спостерігачем від Віктора Ющенка, як мене усунули від роботи. Цілих два місяці казали, що в мене вихідні, а 30 жовтня зажадали, щоб написав заяву про звільнення за власним бажанням. Я відмовився, й тоді на автогрейдері став працювати інший чоловік. Стою й журюся: за газ і світло нема чим заплатити, родина – дружина і сини 20, 17 і 14 років – скоро голодуватимуть, бо навряд чи я знайду іншу роботу. Єдину цінну річ у кредит придбав – комп’ютера для синів, та й того, боюся, банк забере, якщо вчасно не розрахуюся.

Але ще більше я боявся, щоб неправда не перемогла. І тому я тут. Голова райдержадміністрації Володимир Артеменко перед виборами об’їхав усі виборчі дільниці й наказав, щоб там чергували працівники РДА. Але це – незаконно, прямий тиск на виборців, і ми про це заявили. Директор Баштанського сирзаводу, довірена особа Віктора Януковича, залякав своїх працівників, що вижене з роботи, посадив їх у автобус і повіз селами голосувати за відкріпними талонами.

– Я теж приїхав до Києва боротися за правду, – додав 24-річний Сергій Євенко, будівельник із Баштанки, бо хочу, щоб синок Павлик жив у справедливій країні, де влада б усіх поважала, розуміючи, що народ її годує, а не навпаки. Порушення під час обох виборчих турів ми, спостерігачі, просто втомилися фіксувати. Повернуся додому, то розповім, що в Києві люди добрі, привітні, усіх поважають, ніякого націоналізму там нема. Я вже з упертості й цікавості розпитую, що це таке – той націоналізм, яким нас удома залякують. Кияни сміються й залюбки розмовляють і російською, якщо треба. Я дуже вболіваю, що буде з родиною Володимира Федоровича, бо роботу йому тепер знайти нелегко, а сини в нього розумні, і комп’ютер їм справді потрібен. І на мить не сумніваюся, що правда переможе.