Вулиця Інститутська
У попередній подачі матеріалу про «помаранчеві» маршрути» (див. «ВК» від 16 грудня) йшлося про вулицю Грушевського. Нині – розповідь про Інститутську, яка простягається від майдану Незалежності до Кловського узвозу.
Історично – це Іванівський шлях, який починався від Лядської брами. Через цю браму (до татаро-монгольської навали) проходив шлях у напрямку до південних околиць Києва – Печерська, Клову, Видубичів. Пригадуєте, якийсь час на майдані Незалежності існував підземний музей зі слідами розкопок добатиєвого Києва? Добре, коли залишки Лядської брами залишилися просто законсервованими. Нині, їх, напевне, добряче стрясає торговельно-розважальний центр «Глобус».
Отже, вулиця Інститутська називалася спершу Іванівською, потім Бегічевською: за прізвищем генерала, що мав тут садибу, в якій тимчасово розміщувався Київський університет (1834). На місці цієї садиби і було збудовано (за проектом В. Беретті у стилі пізнього класицизму) Інститут шляхетних дівчат (1838-42). Протягом свого існування ця презентабельна будова пережила чимало метаморфоз. Нині це Міжнародний центр культури та мистецтва, на подвір’ї якого – скромний пам’ятник жертвам сталінських репресій, бо ж у підвалах будови були свого часу страшні катівні. Добре, що вулиці в наші дні нарешті повернуто її історичну назву – Інститутська.
Навпроти Інституту шляхетних дівчат у невеличкому будинку 1846 року жив Тарас Шевченко. Звісно, будиночок не зберігся, як і садиба О. Беретті, архітектора. Нині на цьому місці – готель «Україна», в підніжжі якого був «малохудожній», як усі плоди тоталітаризму, пам’ятник на честь Жовтневої революції. Пригадуєте, його демонтували не так давно. Хоч як не подобається мені колона на нинішньому майдані Незалежності, однак вона таки прийнятніша, ніж той недолугий монумент.
У другій половині ХІХ – на початку ХХ століття вулицю Інститутську почали інтенсивно забудовувати. Будинок колишньої Біржі (№ 7) постав 1873 року за проектом архітектора О. Шілле. Тривалий час тут розташовується клуб Кабінету Міністрів. Поряд – нинішній Національний банк (за №11), що будувався у два «заходи». Тобто у 1902-05 роках відомі архітектори О. Кобелєв та О. Вербицький звели двоповерхове приміщення для банку. А в 1934-му той самий О. Кобелєв уже з В. Риковим добудували ще два. Екскурсоводи, показуючи розкішно стилізовану будову банку, люблять наголошувати, як гармонійно було зроблено добудову – через 30 років від першопроекту.
Власне, варто ще згадати той довгобуд, який називається виставковим павільйоном (між колишнім Інститутом шляхетних дівчат та банком). Навпроти від нього – павільйон одного з ходів-виходів станції метро «Хрещатик». Саме вулицею Інститутською під час «помаранчевої революції» проходив один із маршрутів – і до Верховної Ради, і до Адміністрації Президента на Банковій. Маршрут, до речі, досить крутий. Недарма ж – Печерські пагорби.