Тост за демократію
Зазвичай у цей день у домі Холодових гамірно, весело – збирається багато гостей: рідня, друзі, сусіди. Господиня Любов Северинівна наготує стільки всіляких страв, що стіл вгинається, і обов’язково спече великого торта. Романа, старшого сина, посадить на найпочеснішому місці. Адже все це – для нього, іменинника.
Наразі пані Люба з обома синами, Романом та Олегом, у Києві на Майдані. Холодови – старожили у наметовому містечку, ще 23 листопада заступили на варту правди і свободи.
– Відразу, як почули, що треба відстоювати демократію, подалися до Києва, – розповідає Любов Северинівна. – Синів спинити не могла та й у самої душа рвалася на шматки. Отож, вирішили їхати разом. На господарстві залишили батька.
– Не сподівалися, певно, що доведеться так довго мітингувати?
– Звісно. Але маємо намір стояти тут до остаточної перемоги. Не дозволимо, щоб влада й далі глумилася над народом. Ми встали з колін назавжди!
У перші дні нелегко доводилося стояти день і ніч на варті. Та ні холод, ні втома не скорили буковинців. Вони самі не покидали наметів і гукали до себе земляків із Заставни. З’їхалося їх чимало. Івано-Франківщину на Майдані представляли тисячі гуцулів. Люд цей щедрий, добрий, щирий. До Романа й Олега потягнулися однодумці з Полтавщини, Донбасу, Криму, Дніпропетровщини. Хлопці не цуралися й тих, хто опинився по інший бік барикад, – біло-блакитних. Переконували їх, що Україна – єдина для всіх, запрошували до себе в гості.
– На Різдво чекатимемо дівчат із Красноперекопська, – розповідає Любов Северинівна. – Дасть Бог, сини поїдуть улітку до Криму. Тепер у нас стільки рідні по всій Україні! Вчора у Романа був день народження, 29 літ виповнилося моєму синові.
...Таких іменин у Романа Холодова ще не було – зійшлися побратими з усіх регіонів України. Палкі привітання, щирі побажання і, звісно, тости: перший, як годиться, – за іменинника, а другий – за демократію і за перемогу.
Однією з перших Романа привітала киянка Лідія Олександрівна Швець. Для неї Холодови за ці дні стали наче рідні сини. У маленькій однокімнатній квартирі вона дала притулок вісьмом учасникам помаранчевих подій. По черзі вони тут відпочивали, грілися. Пані Ліда поділилася чим могла: коли борщем пригощала, коли варениками з картоплею. І тішилася з того, що у неї така велика сім’я.
Любов Северинівна, проходячи Хрещатиком, милується новорічними вітринами крамниць.
– Якщо буде потрібно, то й Новий рік у наметах зустрінемо, – розмірковує вона. – Я смілива жінка. До того ж Майдан мене вилікував – забула про болячки: і артеріальний тиск нормалізувався, і спина не болить. Дивлюся на молодих, і сама молодію серцем та душею.
Мати плекає надію, що її онукам випаде щасливіша доля – житимуть у вільній і заможній європейській державі, яку вона нині з синами для них відстоює.