«Він кликав Украйну до волі…»
Так добре, що попри бурхливе й тривожне політичне сьогодення люди роблять свою справу. І влаштовують свята. Одним із них стала презентація шостої збірки учнівської поезії Печерського району. За сприяння голови району, голови Громадського фонду Святого Андрія Первозванного Анатолія Коваленка перша збірка вийшла друком 1997 року й налічувала всього один розділ із 29 сторінок. Небагато й авторів – лише з трьох шкіл. Друга збірка була об’ємнішою. Третя, 2001 року, присвячена 80-річчю органів самоврядування на Печерську, складалася із семи розділів і 143 віршів. Відтоді такі збірки видавали щороку. Більшало шкіл, де зростали юні поети, ширшала тематика. Творче й талановите печерське школярство захоплювалося рідним районом, містом, країною, переймалося долею довкілля й майбутнього.
На презентацію шостої збірки учнівської поезії «Печерськом славиться столиця» до Театру юного глядача на Липках прийшли автори, батьки, вчителі, голова району Анатолій Коваленко, його заступник Михайло Мошкола і начальник управління освіти Олександр Федоренко. Після того, як пролунали позивні Печерська і всіх привітали оригінальним танцем «Сходження» юні артисти народного ансамблю естрадно-класичного танцю «Лілея», на сцену вийшов господар району. Анатолій Андрійович був схвильований, піднесений і вочевидь дуже радів, що остання збірка налічує аж 144 вірші, кожен з яких зворушливий і правдивий. Коротенький виступ розпочав рядками з вірша дев’ятикласниці Ольги Консевич «Печерськ – це правда, ці слова моє серденько відчуває», закінчив рядком одинадцятикласника В’ячеслава Кретова «Мій Печерськ молодий у віках». Голова району запевнив, що добра традиція друкувати учнівські вірші – назавжди, бо її підтримує печерська громада.
– Надруковане в цій книжці важко переоцінити, – сказав Анатолій Коваленко. – Кожен із 144 віршів оригінальний і неповторний. Це – і любов до рідного району, міста, України, її минувшини і сьогодення. Я вдячний батькам і вчителям за те, що ростять таких талановитих дітей. Дітям скажу: хочете писати – пишіть, хочете малювати – малюйте. Ми створюватимемо умови для вашого всебічного розвитку. Але завжди майте мужність сказати правду і вчіться цю правду відстоювати. У великому і малому. Пам’ятайте, що ви живете й навчаєтеся на древньому Печерську, у прекрасній європейській столиці – Києві. Потрібно разом – і віршами, і справами – робити так, аби район пишався вами, а ви – ним.
Невеличкий камерний концерт сподобався й запам’ятався. Професійно танцювали хлопці й дівчата з «Лілеї», вихованці ансамблю солістів вокальної студії районного палацу дітей та юнацтва заспівали «Києве мій» та «Родина». Лауреат двох міських конкурсів, вихованка цього ж ансамблю Юля Тарасова – пісню Тараса Петриненка «Україна». Та найуважніше слухали авторів. 16-річна Ольга Консевич, яка друкує вірші в усіх шести збірках, прочитала «Присвяту Печерську». До речі, в родині Консевичів – аж три поетеси. 14-річна Наталя і найменша, 9-річна Тетянка друкуються в трьох останніх збірках. І авторитет Ольги жодного значення не має – її вірші вже по-дорослому філософські, Наталя захоплюється природою, а Тетянка – рідною мовою, яка заспівала в її душі маминим словом. Неабияке пожвавлення в залі викликала найменша поетеса – першокласниця, біленька, як кульбабка посеред літа, Інга Дудченко. Зблискуючи лукавими оченятами, розповіла про важку після дитсадка дорогу до школи: «Ой, як важко за знаннями йти, неначе альпініст».
Знаєте, рецензувати вірші – тяжка й невдячна справа. Дуже легко збитися на смаківщину. Тому просто захотілося взяти збірку, яка ще пахне друкарською фарбою, та й покласти перед нашими державотворцями – депутатами, міністрами, борцями за президентську булаву. Нехай би прочитали 15-річного Ігоря Міщенка про Тараса Шевченка «Він кликав Украйну до волі, залишивши нам «Заповіт» чи його ровесника Богдана Білецького – «Щоб мови й Вітчизни ніде не цурались. Щоб українці завжди прославлялись». Може, стрепенулися б у душах тих, хто спокійнісінько пророчить Україні нещастя, сподіваючись мати з них зиск, мрії предків про волю й добро після слів десятикласника Гліба Плахотного «Чорним шляхом, чорним птахом налетіла знов біда – чорним шляхом, чорним шляхом суне хижая орда. І крізь стогін, і крізь муки України голос чуть: – Де ви, діти? Де ви, діти? Рідну маму захистіть». Може, замисляться, чого це юнак оспівує не дівочу красу, а тяжкі часи рідної землі. І навчаться у 16-річної Юлі Готри щирої, а не фальшивої присяги Соборній Україні.