Як міністри газету робили

За бурхливими подіями помаранчевої революції та історичним рішенням Верховного Суду України якось відійшли на другий план, змаліли протизаконні дії двох високопосадовців – віце-прем’єра Дмитра Табачника та міністра Кабінету Міністрів Анатолія Толстоухова, які самочинно внесли в номер газети «Урядовий кур’єр» за 26 листопада постанову ЦВК про визнання Віктора Януковича президентом. Зробили вони це після того, як Верховний Суд України своєю ухвалою заборонив ЦВК офіційно оприлюднювати результати виборів та вчиняти будь-які дії, пов’язані з виконанням цієї постанови. І лише втручання народних депутатів не дозволило побачити світ цьому провокаційному номеру газети.

Прецедент безцеремонного втручання представників засновника в роботу журналістів, який залишився безкарним, не такий уже й безневинний, як може декому здатися. Адже в результаті цього 26 листопада, вперше за 14 років свого існування, газета «Урядовий кур’єр» не дійшла до своїх читачів взагалі, а могла з’явитися не схожою на ту, якою її зробили журналісти. Та й приклад такого ставлення господарів до газетярів, що минув безкарно, може поширитися. Тому ми й вирішили про цей неординарний випадок нагадати.

Як згадують у редакції «Урядового кур’єра», постанови ЦВК №1264 «Про результати виборів президента України 21 листопада 2004 року та обрання президента України» і №1265 «Про оприлюднення результатів виборів президента України», які, згідно із законом «Про вибори президента України», ЦВК оприлюднює в газетах «Голос України» та «Урядовий кур’єр», надійшли до редакції у четвер, 25 листопада, о 17.10 та 17.50. І тоді ж прес-служба Верховного Суду України надіслала до «Урядового кур’єра» повідомлення для преси, де було сказано: «Ухвалою суду заборонено ЦВК офіційне оприлюднення результатів виборів та вчиняти будь-які дії, пов’язані з виконанням цієї постанови». Зважаючи на це, редакція підготувала черговий номер без зазначених постанов. Коли номера відправляли на комбінат «Преса України», в редакцію прибули офіційні представники засновника газети – Кабінету Міністрів України – віце-прем’єр-міністр Дмитро Табачник і міністр КМУ Анатолій Толстоухов.
Попри аргументи головного редактора, вони внесли зміни в цей номер газети, тобто поставили в нього зазначені вище рішення ЦВК, підписали його до друку і самі відправили на комбінат без підпису головного редактора.

Працівники комбінату, звичайно, побачили порушення технології випуску газети, це стало відомо громадськості, яка й зупинила друк «Урядового кур’єра», тому жоден примірник газети не дійшов до читача. Для інавгурації ж потрібна була саме публікація рішень ЦВК у парламентській та урядовій газетах.

Між тим, невиконання рішення Верховного Суду є кримінальним злочином. Такі дії порушують статтю 382 КК України, згідно з якою передбачено позбавлення волі до трьох років.

Чи покарають високопосадовців за цей злочин, аби інші не спробували повторити їхній «подвиг», і що взагалі думають з цього приводу законодавці, ми спробували дізнатися у сесійній залі. Ось що відповіли депутати.

Борис Беспалий («Наша Україна»): «Порушувати кримінальну справу стосовно спроби оголосити Януковича президентом через «Урядовий кур’єр» у компетенції прокуратури, СБУ, МВС. Хто винен, може визначити тільки досудове слідство і підтвердити – суд. Особисто я вважаю, що відповідальність за цей злочин несе передусім екс-голова ЦВК Сергій Ківалов, який передав результати голосування до друку, нехтуючи постановою Верховного Суду. Хотів би наголосити, що кримінальна відповідальність – індивідуальна, а політичну, як на мене, несе весь склад попереднього Центрвиборчкому, який дозволив порушення закону. Редакцію «Урядового кур’єра» звинувачувати, мабуть, не варто. Хіба що відповідального за випуск, коли буде доведено, що він дав дозвіл друкувати матеріал всупереч постанові Верховного Суду.

Щодо Анатолія Толстоухова і Дмитра Табачника, варто лише зазирнути в 19-ту статтю Конституції. Там чітко прописано, що посадовці повинні діяти виключно в межах  своїх повноважень. Підписувати номер «Урядового кур’єра» на вихід у світ, здається, не входить до їхньої компетенції. Тому вчинок цих посадовців можна трактувати як зловживання владою. Не знаю, чи дійде до кримінальної справи, але на громадський осуд Толстоухов і Табачник, безумовно, заслуговують. По-перше, вони дискредитували пресу. По-друге, чинили на газету тиск. Підозру мав викликати вже той факт, що вони так квапилися оголосити Януковича президентом. Хоч іншого я від них і не чекав. У них давно складні стосунки із законом. Однак навіть той, хто не дружить із законом, мусить дружити з головою.

До речі, ми подали депутатський запит стосовно притягнення Ківалова до відповідальності за матеріальні збитки, завдані державі. «Урядового кур’єра» це теж стосується. Якби у нас було зведено відшкодовувати збитки, посадовці замислюватися б, чи чинити злочин. Адже навіть коли мовчить совість, говорив би принаймні власний гаманець».

Лілія ГригоровиЧ («Наша Україна»): «Це – справа загальнонаціонального масштабу, і гадаю, на неї ще чекає судовий розгляд. Винні ті, хто дав дозвіл друкувати результати ЦВК, нехтуючи словом Верховного Суду. Редакція не повинна була допустити виходу у світ неправдивих даних. Хоча її, напевне, не варто звинувачувати. Це було ще  в іншу епоху, коли всі дивилися на голого короля і боялися сказати, що він голий».

Оксана БІлозІр («Наша Україна»): «Відповідальність має нести не редакція «Урядового кур’єра», а ті, хто давав вказівки з Каб міну. Тут є, безумовно, ознаки злочину. І кримінальну справу порушувати варто, щоб ні в кого вже не виникало запитань, хто винен».

У статті 29 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» сказано, що продукцією ЗМІ є «тираж окремого випуску видання, підписаний редактором (головним редактором) на вихід у світ». Леонід Кравчук (СДПУ(о)), напевне, вже забув, що 1992 року був президентом і під цим законом стоїть його підпис. Зараз від заявляє, що нічого незаконного з «Урядовим кур’єром» не відбулося: «Ця газета зобов’язана друкувати рішення ЦВК. А Верховний Суд…Так його ж рішення з’явилося одночасно з публікацією».