Найбільша важить аж 30 грамів
У нашому місті живуть так звані великі синиці. Із сімейства синицевих вони найбільші, з горобця зростом і важать усього 30 грамів. Більшими ж вони здаються завдяки густому пір’ю та довгому хвосту. Синиці – сміливі, жваві й рухливі пташки. Їх є аж 65 видів.
Основна їжа синиць – комахи, насіння рослин і навіть ягоди. Добова потреба в їжі дуже велика, тому синиці цілими днями зайняті пошуком корму. Пісня синиць мелодійна й приємна. Гнізда вони влаштовують у дуплах, у щілинах будівель і в інших порожнинах. Охоче поселяються в синичниках: як шпаки в шпаківнях.
На вулиці з приватною забудовою неподалік нашого будинку синички у квітні цього року змостили гніздо у поштовій скриньці, відклавши 8 яєць. Насиджували вони їх два тижні, а потім ще майже 20 днів пташенята залишалися в гнізді, а поштар змушений був весь цей час розносити газети й листи по дворах, аби не потривожити пернате сімейство.
Пташенята дуже ненажерливі й батькам доводилося цілісінькі дні безупинно літати за їжею, тож, здавалося, біля поштового ящика утворилася справжня пташина карусель. Потім наші синички приєдналися до зграйки, але й досі іноді прилітають до ящика, та пробратися в середину не можуть, бо поштар постарався, аби пернаті знову не ускладнили йому доставку кореспонденції адресатам.
Коли ж похолодало, не раз доводилося спостерігати, як синички приземлялися прямо під ноги перехожим і знову пурхали вперед, але недалеко, щоб їх бачили. Так пташки випрошують собі їжу.
У зимові холодні дні, коли вся земля покрита снігом, синички часто гинуть. Щоб цього не сталося, їх треба підгодовувати. У цей час вони стають майже ручними. Навіть беруть насіння з рук. Я щозими підгодовую птахів там, де побачу. У синиць чудовий зір, вони гарно бачать і запам’ятовують, куди ви кинули насіння, й обов’язково його знайдуть.
Торік на зупинці «Дачній» я бачила, як чоловік середнього віку годував синиць соняшниковим насінням з долоні. При цьому пташки поводилися по-різному. Одні зависали в повітрі й, не сідаючи на руку, хапали зернятко і летіли на дерево, інші сідали на долоню, уважно розглядали зернятка, вибирали найкраще і теж несли на деревину. На моє здивування чоловік пояснив, що він давно тут годує синичок і вони вже звикли. Коли ж він запропонував і мені спробувати погодувати пташок із долоні, насмілилися взяти зернятка лише кілька найхоробріших і ті не приземлялися на долоню, а діставали здобич на льоту.
Синички всіляко пристосовуються до життя, і якщо є можливість поцупити що-небудь, вони й цим не гребують. У нас біля гастроному бабуся постійно торгує насінням, а за нею на берізці, що росте поруч, сидить кілька синичок і уважно спостерігають. Як тільки бабуся відвернеться, пташки дружно, одна за одною, схоплять із торбинки по насінині й на деревину, а склювавши здобич знову займають свою сторожову позицію.