Врятуєш себе і рід людський, якщо…
Синьо-голубі хмари грають хвилями, як море. Здалеку, із занебесся, чується голос:
– Завдання моє виконавши, спокутуєш свій гріх. Ти повинен розпізнати і покарати…
– Розпізнати? Покарати – кого? – звівши погляд у занебесся, запитує Олександр – чи то святенник, чи то…
– Зло… Зло, яке живе в подобі людській…
Давай, вибирай!
За містичною оповіддю – фантазійно-романтичний світ персонажів – на сцені Театру імені Івана Франка. Цей ірреальний – але такий сучасний світ! – так захоплює, що на ті кілька годин стаєш ніби часточкою того світу. Де ти і з ким?
Голос Всевишнього промовляє до Олександра, але, здається, Всевишній звертається і до тебе. Так, саме до тебе:
– Викоренивши зло, знищивший його, ти врятуєш себе і рід людський. На якийсь час ти будеш моїм представником на Землі… Віруй! Зло ховається за безвинністю, його сатанинські виверти непередбачувані… У тебе є лише тиждень часу.
П’єса «Сентиментальний круїз» тримає увагу: дві дії збігають, як одна мить. Чи має право людина вершити суд Божий? Де межа між добром і злом? На ці непрості й вічні запитання мають відповісти герої вистави.
Ян – «великий містифікатор» (народний артист України Богдан Бенюк), як його називає дружина Олена, тяжкохворий магнат, купує яхту й запрошує близьких у, можливо, останній у своєму житті круїз. Єдиний гість у родинному колі – Олександр – чи то святенник, чи то… (у цій головній ролі – народний артист України Володимир Нечепоренко). За тиждень плавання на яхті починає зростати напруга. Ніби доброчесні родинні стосунки виявляються ефемерними й надто непростими… У Олександра до того ж виникають почуття до пасербниці Яна. Господар яхти пропонує розпочати розмову:
– Зло сильніше за добро! Світ – брехливий, люди брехливі. Хочеш убити зло – давай вибирай! (до Олександра).
Усі вони четверо – поруч: Ян, його дружина Олена, донька Єлизавета і ніби її обранець (насправді – материн коханець). Ян – єдиний, хто не розкаюється в своїх діях.
– А щодо тебе (Ян – до Олександра), дай мені відповідь: чи дозволяв собі когось убити Господь, перебуваючи на нашій грішній землі? В ім’я Отця свого Святого, перемоги добра над злом він дав себе розіп’яти. А ти хочеш убити. Давай вибирай, хто з нас найбільше заслуговує на це. Перш ніж перемогти і вбити, треба знайти зло в собі. Заглянь у душу собі, людино!..
Послухаймо, як «звучить» життя
Коли Театр імені І.Франка розпочав підготовку до 55-річчя одного із провідних акторів, до бенефісу Володимира Нечепоренка, саме ця вистава з’явилася ніби несподівано. Коли художній керівник театру Богдан Ступка був у Парижі, до його рук потрапила п’єса французького драматурга російського походження Тамари Кандали. Парадоксальної побудови сюжет, його містична основа однаково захопила і Богдана Ступку, й Володимира Нечепоренка, й режисера-постановника Петра Ільченка, й молоду актрису Ірину Мельник, для якої образ Єлизавети – перша велика, дебютна роль на сцені франківців.
Переклад тексту українською здійснив Василь Нєволов. Фантазійно-романтичний світ, у якому живуть персонажі, створив сценограф Володимир Карашевський. Авторка п’єси Тамара Кандала (у дівоцтві – Сорочан) за фахом мистецтвознавець, колишня випускниця Ленінградського університету. Уже дванадцять років, після свого заміжжя за француза пана Кандалу, поїхала до Парижа. «Сентиментальний круїз» – це, по суті, її дебют на великій сцені, хоча мала невеликі постановки в Москві, має вже три п’єси, закінчує четверту.
Що наштовхнуло до написання п’єси? Пані Тамара зізнається, що у Франції її вразила убогість того, що бачила там на театральних сценах.
– Там інші принципи, коди, інша школа гри, – каже вона. – Там актори більш пласкі, вони беруть «головою», інтелектом. У Театрі ж імені І.Франка актори грають серцем. Мій чоловік, який приїхав зі мною, буваючи у франківців на репетиції «Сентиментального круїзу», зізнається, що до цього не бачив такої гри акторів. На мою думку, ідея моєї п’єси дійшла до режисера, акторів. І це для мене велике щастя дебютувати на уславленій сцені Театру імені І.Франка. Що стосується персонажів – вони в усьому світі однакові. Усі п’ять героїв п’єси географічно не прив’язані ні до України, ні до Франції й мені важливо, щоб персонажі були універсальні.
Сам же іменинник Володимир Нечепоренко стверджує, що такого героя, у такій ситуації, як у п’єсі Тамари Кандали, ще не грав у своєму акторському житті. А в роль занурився швидко – за два місяці, бо ж у вересні лише вперше прочитав п’єсу. І навряд чи в сучасній драматургії є щось психологічно подібне до вражаючого «Сентиментального круїзу». У фіналі вистави він виходить на сцену з несподіваним «актором» – собакою, у якого теж неабияка роль.
Режисер-постановник Петро Ільченко каже: – Пані Тамара пише не так, як я звик, у неї – сучасне звучання. П’єса – для тих людей, для кого проблеми п’єси постають у реальному житті. Останні події в Україні, у нашому Києві, переконують: молодь відчуває життя тонше і масштабніше, ніж старше покоління. Коли дивимося виставу – послухаймо, як «звучить» життя: на якій межі перебуває людина, в якому стані суспільство і куди воно йде? І яка місія кожного з нас.
І ще один нюанс: на репетицію вистави (бенефіс Володимира Нечепоренка буде 18 грудня) пані Тамара прийшла у жовтогарячому светрі. Каже, там, у Парижі, щодня стежила за подіями в Україні, бо ж увага всього світу зараз прикута до нашої країни.
– Тож хочеться, щоб усе у вас збулося, щоб справедливість перемогла, – говорить наша гостя. – Моя прем’єра збіглася з такими подіями в Україні! Це неспроста, мабуть. І я в паризьких магазинах спеціально шукала такого кольору светр, хотіла приїхати до Києва тільки в помаранчевому.