«Пакетне» голосування – крок до пакту примирення?
Нещодавно українські політологи утворили Український клуб – діалоговий експертний майданчик в готелі «Національний». Він працює щоденно, на відміну від Російського клубу Гліба Павловського, що його українські маніфестанти витіснили з «Українського дому», а поразка російських політтехнологів на цих виборах змусила їх взагалі повернутися на батьківщину.
Українські політологи відгукнулися на «пакетне» голосування у парламенті, провівши дискусію на тему «Вибори-2004: війна до остаточної перемоги чи новий пакт еліт?»
Головуючий за круглим столом Андрій Єрмолаєв вважає, що нинішня «війна» почалася ще після минулих президентських виборів, зокрема загибелі журналіста Георгія Ґонґадзе. Нині ж постали примари нових загроз – сепаратизм, переформування політичних і загострення протистояння бізнесових еліт тощо. «Пакетне» голосування 8 грудня, на думку Єрмолаєва, не означає цілковитого примирення, бо «неможливі домовленості раз і назавжди». Нинішні центри еліт виникли три роки тому – «Наша Україна» і «донбаська» Партія регіонів. Між ними були навіть сепаратні переговори восени 2002 року та влітку нинішнього. Політики намагалися домовитися, але бізнес, що стояв за ними, не допустив примирення.
Нині ж Єрмолаєв бачить чотири центри – сили, що є в таборах обох кандидатів, нейтральні сили і сили, які грають на конфліктах обох команд. Це нестійкі табори з мігруючими «елементами», спостерігаються конфлікти в середовищі обох команд.
«Пакетне» голосування – це крок до пакту примирення, вважає Володимир Фесенко, але «війна» не закінчилася. Більше того – вона розгориться з нового силою перед парламентськими виборами, які матимуть «вищу ціну» після впровадження конституційної реформи: наступні вибори будуть чисто партійними, а їх переможці формуватимуть виконавчу владу. Проте, за прогнозом Фесенка, ще до того буде спроба реваншу сил, які виступали проти політреформи і компромісу нинішньої влади з майбутньою. Вони навіть зможуть спробувати розпустити парламент, шантажуючи депутатів скасувати політреформу. Та вирішальною тут буде, звісно, позиція самого Ющенка.
Володимир Фесенко бачить два «майданчики» для компромісу. Перший – формування нової парламентської більшості. «Зараз вона є ситуативною, і я на місці Ющенка не мав би ілюзій стосовно безідейних перебіжчиків і капітулянтів», – каже Фесенко. За його словами, треба рахуватися передусім із переможеним табором, його представників слід запросити до нового уряду, бо все-таки за ним «стоїть півсуспільства». Донецькі представники можуть зміцнити уряд, «змінивши своє обличчя» на достойніших від Януковича чи Клюєва. Аби примирити суспільство, Фесенко пропонує Ющенкові не призначати «варягів» у південно-східні регіони, а шукати «прийнятних там постатей». Другий майданчик для примирення – легалізація великого бізнесу, компроміс щодо приватизації. «Війна» розгориться у разі конфлікту бізнеселіт з приводу переділу власності, реприватизації.
«Помаранчева революція піднесла кіндер-сюрприз – політреформу: не дурні люди з Адміністрації Президента зіткнули лобами Ющенка й Януковича та отримали те, чого не можна було досягти парламентськими методами», – вважає Віктор Небоженко. Він сумнівається, що ця домовленість є внутрішньополітичною, а швидше – зовнішньою. «Європа погодилася на поступки «нафтовому королеві» Путіну», – каже Небоженко. Щовиборів до ВР приходить усе більше багатих людей, тож, на його думку, 2006 року Ющенко-президент «зіткнеться з олігархічною більшістю у парламенті і не зможе нічого змінити в уряді», що буде сформований депутатами. Йому заперечив Фесенко, зауваживши, що новий президент не стане «англійською королевою», а буде сильним главою держави. «Ніхто сьогодні не знає, як на практиці діятиме нова система влади, всі говорять лише про теорію», – каже Фесенко.
Олександр Литвиненко теж вважає, що «політреформа нічого не означає», бо «жодна політична сила насправді не зацікавлена у впроваджені принципово нових правил гри». Він навів приклад: одна з найстаріших класична Конституція США пережила різноманітні режими, які по-різному діяли за однакових конституційних норм. Пан Литвиненко не вірить у цілковите примирення еліт, бо тому що «будь-який пакт укладається за рахунок когось». «А мені як громадянці зовсім не треба, аби вони примирилися. Потрібно, щоб політики весь час конкурували, змагалися», – не хоче чергового «застою» Віра Нанівська. Її заспокоїв Костянтин Матвієнко: «Двір, який формується навколо Ющенка, як і будь-який двір, наповнений внутрішніми інтригами, конфліктами, союзами».
Володимир Лупацій рекомендує не допустити, щоб Донбас зайняв оборонну позицію. Бо якщо тамтешній владі й бізнесу буде «допомагати» Росія, то «це вже фактично буде федерацією». Шлях від цього такий: донбаський бізнес треба вільно допустити на загальноукраїнський ринок. А ось Сергій Дацюк вважає навпаки: «Ніколи київський бізнес не підтримав би революцію, аби донецький бізнес не поводив себе тут як «слон у посудній крамниці». Тож недовіра регіональних бізнес-еліт приєдналася до багатьох інших недовір: населення – до влади, схід – до заходу, позапартійна неполітична еліта – до партійної тощо. Відтак, на думку Дацюка, неполітична еліта, яка раніше мовчала, а нині підтримала якусь із сторін конфлікту, намагатиметься впливати на політичні процеси, стане самодостатнім гравцем.
Донецький політолог Євген Копатько підтвердив, що «кадровий ресурс на Донбасі існує». Більше того – «він перегруповується, є перші рухи до порозуміння». За його словами, на Донбасі 26 грудня вже не буде надвисокої явки виборців. І не тому, що відкинуто технології з фальсифікації, а тому, що «вже пішов психологічний відкат, не буде мобілізаційного ресурсу, спостерігається інерція, втомленість, зростає протест до обох кандидатів». Крім того, підтвердив Копатько, російські політтехнологи «своє взяли і поїхали». «Якщо донецьку еліту не доб’ють, то це буде позитив для усієї України, – каже політолог і пригадує, що «Лазаренко її добивав, але це добра не принесло». Копатько рекомендує вже нині домовлятися, бо якщо Янукович зніме свою кандидатуру ще до формування дільничних комісій, то вибори може бути зірвано. Те, що парламент не допустив у ЦВК жодного представника Партії регіонів, Копатько вважає величезною помилкою ющенківців, яка «не сприяє переговорному процесу».
Політологи рекомендують політикам активніше заявляти про себе у світі. Бо нині на міжнародній арені про Україну говорять переважно чужі політики, домовляються про неї, торгуються. «А голосу самої України там не чути», – обурюється Володимир Лупацій. Він проти денонсування угод, скажімо, з Росією, але рекомендує новій владі запропонувати, скажімо, власну версію ЄЕП.
Одне слово – пакт примирення політичній еліті укладати треба. Як удома, так і в світі.