Не вдома і не в гостях
Київ – гарне місто: сучасне, європейське, молодіжне. Одних студентів скільки у столиці… Переважна більшість – іногородні, мешкають у гуртожитках. І хоч там – не мед, але дуже тримаються за місце у ньому.
Більшість ВНЗ забезпечує студентів житлом на весь період навчання. І ті, хто потрапляє у комуну, тішаться з того. Але то лише на перших порах.
Не такі вже й страшні таргани
– Поселили одразу, особливих проблем не було, але через місяць-другий пізнали всі розкоші життя в гуртожитку, – розповідає Андрій із столичної Політехніки. – То світла немає, то карантин введуть, і ні друзі, ні батьки в гості не можуть завітати, як тепер, наприклад. А нещодавно до нас, у кімнату на двох, підселили третього, а там, де троє має жити, – четвертого. Усе офіційно, поставили двоярусні ліжка, дарма, що нікуди у кімнаті навіть тумбочку третю прилаштувати.
Про тарганів у кімнатах можна легенди розповідати, але не такі вони вже й страшні, принаймні спокійніші, ніж пацюки. Саме цього гризуна я побачив у гуртожитку свого товариша: сидить собі тихо і гризе шматок вареної ковбаси. Непогано влаштувався – студенти картопелькою перебиваються... Тут усі живуть у мирі й злагоді: пацюки, павуки, таргани, і… студенти.
З доганою – в бомжі
– Найбільше допікає те, що постійно боїшся виселення, – бідкався Дмитро, який мешкає у гуртожитку Академії муніципального бізнесу. – Заборгував зі сплатою за проживання за місяць – виселили; побачили, що курив у кімнаті, – геть із гуртожитку; повернувся пізно, бо рейсовий автобус із дому затримався, – можуть і повірити, а ні – шукай притулок.
Незрозуміла і система оплати за житло. Деякі студенти платять 20 гривень на місяць, інші – 103. А стипендія у всіх однакова – 108 гривень і кілька копійок, якщо, звичайно, її отримуєш, бо «мінімальний середній бал для отримання» також не скрізь однаковий. Платять більше сотні, а живуть у кімнатах, де із гуртожитських речей залишилися хіба що ручка від дверей і розетка.
Деяким дісталися такі обшарпані кімнати – жах! Готують їсти на одній з чотирьох плит, бо вона робоча, і щасливі, коли є гаряча вода та світло.
– Докучають і рейди по гуртожитках, – розповідає Володимир, студент Академії внутрішніх справ України, перемішуючи на сковорідці картоплю з кількою. – Не встиг вранці перед парами порядок навести, бо поспішав, – удень перевірило «начальство», винесли сувору догану. Ще одна – опинюся на вулиці. Якось мій однокурсник затримався в гостях ввечері – футбол дивилися по телеку. Ото начувався! Про запізнення я вже не кажу: краще вже ніч на вокзалі перетусуватися, ніж слухати нотації коменданта.
Шкарпетки над каструлею з борщем
Деякі студентські гуртожитки ніколи не ремонтували – доводиться поселятися студенту в кімнату без вікон та дверей. І маєш з того радіти, бо весь час тебе запевнятимуть: «Завтра-післязавтра усе полагодимо. А, може, ти сам зможеш навести лад у своїй кімнаті?» Душові, умивальники, унітази ще у 90-ті поламалися та іржавіють поволі.
Умиватися можна і на другому чи третьому поверсі, а сушити одяг – на мотузках, протягнутих через всю кімнату. Ну покапає трохи на ліжко та на стіл вода зі шкарпеток і трусів. Уперше у житті я побачив у гуртожитку чергу в душ. Ще й сперечалися, кому скільки хвилин митися, бо інакше до ранку триватиме купання.
– Нам заборонили музику ввечері слухати, – дорікає Максим із Торговельно-економічного університету своєму коменданту. – Після 22-ої тиха година: не можна вмикати ані телевізор, ані магнітофон. Ми навчаємось у другу зміну, приходимо додому пізно, хочеться відпочити, а тут – графік.
Студенти – веселий, життєрадісний народ, навіть до тарганів у тарілці ставляться із гумором. Той, хто ніколи не мешкав у гуртожитку, не знає справжнього студентського життя. Та все-таки, хоч би які студенти були невибагливі, але ж вони – люди. То чому ж не заслуговують на людські умови?