«Конкретний пацан» не пройде на Майдан?

Усі ми – статисти на громадських засадах у добре спланованому театральному дійстві під кодовою назвою «Революція». Увечері 6 грудня про це говорив пан Я. в ефірі телеканалів «НТН» та «Україна». Якщо це справді так, то він разом зі своїм сімейством виконує у цій «спецоперації» функцію масовика-витівника.

Упродовж усієї виборчої епопеї саме пан Я. з оточенням продукував теми й ідеї для новітнього іронічного фольклору. Коли приїлася «зеківсько-яйцесяйна» тематика, урядові гумористи переключилися на рогату фауну. Як вичерпалися мотиви «козлів», «сценаристи» зачепили вищі щаблі еволюційних сходів і потішили народ історіями про побиття паном Я. високопосадовців. Але люди, призвичаєні до «картинки», сприйняли останні витівки без очікуваного ентузіазму. І тоді на екранах з’явилася пані Я. Про неї вже давно складались анекдоти, але живий персонаж перевершив усі сподівання.

«Апельсиново-валянкова» тема так захопила революціонерів, що вони знову забули про холод і втому. Невдовзі після феєричного виступу першої леді «великого дона» біля наметового містечка з’явилися виставки валянок із написами «Мейд ін USA, Каліхворнія», а поряд із витворами шевського мистецтва скромно помістили кілька помаранчів, з яких стирчали шприци. Студентський самвидав ряснів прогнозами по те, що одна з київських кондитерських фабрик, пов’язана з народним депутатом Петром Порошенком, не встигає задовольнити попит на цукерки із фруктовою начинкою. Причина, мовляв, у чутках, що кондитерка масово скуповує «наколоті» апельсини. Дивно, як це пані Я. не згадала про пиріжки з маком – чи не контрабандою зі степів Техащини?

Не встигли влягтися враження від гастрономічно-взуттєвих фантазій, як повстанський фольклор збагатився виступом самого Я.: «Під час революції зламу існуючого ладу бажає більшість громадян країни, і не одні лише студенти або підлітки, або жителі окремо взятих нечисленних регіонів, які в силу своїх емоцій, можливо й віку або недосвідченості іноді хочуть яскравих шоу», – з першого разу в цю сентенцію і не «в’їдеш», особливо поряд із фразою «ніякої революції в Україні немає».

Але хітом виступу став крик душі: «Ще вчора ми пишалися тим, що містом можна було ходити спокійно без паспортних перевірок». Згадав «зацькований» кандидат і «обмеження для роботи журналістів», і дискримінацію «за національною і регіональною ознаками». Мабуть, пролітаючи гелікоптером над центром столиці, пан Я. бачив, як люди передають протестуючим якісь пакунки. І він вжахнувся, уявивши, що «помаранчева диктатура» збирає з людей мито. Підвішені за різні частини ганчіркового тіла ляльки із написом «зек» панові Я. непевне видалися закатованими шахтарями чи працівниками ЗМІ. І він одразу уявив помаранчеві паспорти, пред’являти які необхідно на кожному кроці. А хто знає, що палять мешканці наметового містечка в металевих бочках, щоб зігрітися? Чи не якихось синьо-білих «нелегалів»? Хоча тільки сам Я. може знати, про що він думає. А, може, нічого не думає взагалі. Це теж цінується. Головне, щоб його пілот не задивився вниз і не врізався в монумент Незалежності. Хоча б тому, що народ іще не встиг перетравити «паспортний», як-то кажуть тепер, янек-дот.