Ростуть ліки

Про виняткове значення такої рослини, як валеріана, гадаю, не варто довго розповідати – народна медицина століттями лікує нею хворих на серцеві недуги.

Однак запаси її у природі незначні. Та й заготівля рослини у величезних кількостях призвела до того, що валеріана поступово почала зникати з лісових галявин. Однак гинучи у дикій природі, вона все частіше починає відроджуватися на садових ділянках, адже її насіння можна вільно придбати у насіннєвих магазинах.

Отже, щоб виростити валеріану у своєму саду, необхідно відвести їй ділянку після пару. До того ж у низинах, на багатій гумусом землі. Якщо ґрунт пісний, то потрібно внести в нього органічні добрива.

Насіння валеріани сіють або рано навесні, або влітку – у другій половині липня, або під зиму. Посіяне навесні, насіння повністю використає накопичену за зиму вологу. А от літні посіви потерпатимуть від браку води. Та за належних умов до настання перших осінніх заморозків рослина встигає сформувати 2 – 5 листків. Під зиму ж валеріану висівають у кінці жовтня – на початку листопада – щоб насіння не проросло. До того ж сіють неглибоко – на 1– 2 см з міжряддям 35 – 40 см. Догляд за рослинами звичайний: розпушування землі, підживлення фосфорними та калійними, а навесні азотними добривами. Але в перші два роки цвісти рослині не дають – зрізують чи скошують верхівки на висоту 10 – 15 см.

Заготовляють коріння 2-річної рослини або рано навесні або восени (вересень). Викопані корені швидко миють і ріжуть на частини або залишають цілими, і в такому вигляді прив’ялюють день-два, після чого остаточно досушують. Правильно висушене коріння набуває бурого кольору (середина ж його біла), має характерний валеріановий запах і гіркувато-солодкий смак. Насіння збирають із 3-річних рослин, не марнуючи часу, адже воно швидко осипається. Ознакою стиглості є жовте забарвлення рослини.