«Пломінь помаранчевої волі»
Продовжує викликати подив і зачудування життя людей на Майдані. Тут стільки різноманітних проявів вільної народної ініціативи, що пульсує, вирує, нуртує! Феномен, який ще потребуватиме осмислення на різних рівнях, – творчість народу. Вивільнена енергія потребує певної фіксації. І для цього віднаходяться різні способи: оформлення одягу (про що вже писалося не раз), скандування гасел, надзвичайно відповідних до моменту, свіжонаписані пісні й віршовані рядки. Саме про них і мова.
Обійшла далеко не всі місця, де «наметовий народ» почепив імпровізовані «стіннівки», летючки-блискавки. Там збираються люди і читають їх, обговорюють, сміються. Ось «Українська абетка-2004»: усі літери – помаранчеві, а остання – «Я» – синього кольору. Винахідливо й точно! Лаконічне «Баришівка – тут, Баришівка – ТАК!» і гасло, фото якого вже обійшло чи не всі газети: «Нам Донецьк – не вороги, приходіть на пироги!» А ось і самі «донецькі», ні, точніше, жителі Рубіжного Луганської області, біля намету яких переписала зокрема ці рядки:
Мы не быдло, не козлы
И шахтерам не враги.
Не потерпим лжи властей.
За свободу! За людей!
В іншому місці – «Исповедь жителей Донбасса»:
...Утром нас встретил
Киев
Заботой и теплотой,
«Донбасс – мы вас ждем
и любим,
Вся Украина с тобой!»
Тут – тексти пісень (Євген Андрухів зі Стрия пропонує кілька), віршовані хроніки подій (Олександр Кравець із Миколаєва), дотепні лаконічні гасла. Марта Купчак, 12-річна галичанка з Івано-Франківщини, подає свій голос на аркушиках, приклеєних до саморобних щитів:
...Та не станемо знов ми рабами,
Ми будемо боротись за Неньку із вами,
Я вірю, я знаю,
ми можемо це –
Піднімем із колін її, а іще
Буде справжній
у нас президент.
Ющенку зараз ми кажемо:
ТАК!
В нашій державі
відтак буде лад!
Зрозуміло, про версифікаційну майстерність тут не йдеться: мова про інше. Йдеться про вирування енергії, її фіксацію у словах: так, як вони лягали на душу.
А як стала в пригоді українська класика! Учителі мали б бути задовлені своїми учнями, котрі пригадали відповідні рядки з «Гайдамаків» Тараса Шевченка, поезій Лесі Українки чи «Енеїди» Котляревського. Слово засновника новітньої української літератури – це героїчні мотиви:
Любов к отчизні де героїть,
Там сила вража
не устоїть,
а також несподівано актуальне запитання з цієї таки поеми: «Ну хто таку нам Кучму дав?»
Звісно, «помаранчева» тема – найпродуктивніша: вона найбільше обігрується поряд із іменем Віктора Ющенка. Ось Вікторія Івченко:
Помаранчевий Києве,
білий, притрушений снігом,
Помаранчевий Києве,
сяєш у золоті бань.
Ти – не царство Батиєве,
Ти – надія і свято,
І символ нових надій
.Безхитрісні рядки Володимира (чи Віктора? На аркушиках ім’я позначене літерою «В») Джеджули, Антона Чернявського, Василя Криволапа – самодіяльних авторів – це безпосередня реакція небайдужих сердець. До речі, і професійні поети не мовчать: як відомо, Дмитро Павличко написав «Гімн помаранчевої революції», який кладе на музику Олександр Пономарьов.
Ще 22 листопада, одразу після другого туру виборів, жінка на Майдані Незалежності дала мені аркушик із віршем Ольги Нетребенко з Житомира, який закінчувався так:
Засяє на Вкраїні ясне сонце, засяє в душі кожного той пломінь ясної помаранчевої волі!
Я згадала далеко не всі зразки віршованої творчості. А ще ж – тексти, які курсують в Інтернеті, SMS-ки. Тут свої маленькі шедеври. Відкрита енергія вільної людини – велика сила. Дякувати Богові, відбувається, як багато хто зазначає, весела революція. І її свідчення потрібно зберегти для нащадків: на наших очах справді твориться історія. Недаремно українському художнику-монументалісту Анатолію Гайдамаці, який створив цілу низку унікальних експозицій, належить ідея заснування Музею помаранчевої революції. Сподіваюся, такий колись буде створено. І там займуть гідне місце аркушики з поетичними рядками: не просто папір із літерами, а Слово, яке закарбувало биття серця народу в самому вирі подій.