Автор гімну – ведучий «Погоди»
Група «Ґринджоли», автори пісні «Разом нас багато – нас не подолати» – унікальне явище в українському шоу-бізнесі. Ще вчора про них знали лише в рідному Івано-Франківську, а сьогодні цю пісню співає вся Україна. Два Романи, Калін та Костюк, навіть не мають часу, аби попоїсти. Проте вони докладно розповіли «Вечірці» про своє творче життя та роль «помаранчевої революції» в ньому.
– «Ґринджоли» (гуцульські сани. – К.Л.) – мій четвертий музичний проект, – розповідає Роман Калін, вокаліст, автор музики та текстів, – перший же, «Захід», виник 1989 року. Це була перша рок-група в усьому Івано-Франківську. За ці роки я грав музику різної стилістики: від традиційного хард-року до фолку та реґґі. Брав участь у «Перлинах сезону» 1995 року, в фестивалі «Майбутнє України», у львівському фестивалі «Мелодія». Такого успіху, як зараз, ніколи не було. Нашу пісню сприймають як гімн «помаранчевої революції». Коли її записали, навіть не сподівалися, що таке станеться.
– Розкажіть, як саме ви створили цю композицію?
– 22 листопада виступали на майдані Івано-Франківська зі своїми ліричними, задушевними піснями. Люди ж почали вигукувати різні фрази. Наступного дня ми також мали виступати, і тому вирішили записати відповідну до ситуації пісню: оформити «бойові» фрази творчо. Гасла, які скандує народ, найкраще лягають на ритміку хіп-хопу, який ми раніше ніколи не грали. Записували пісню 23 листопада, з 8 до 12 години, на власній студії на радіо «Західний полюс» – там ми працюємо. Вигуки, що в пісні є, належать ді-джеям та ведучим радіостанції.
– Чи було у вас передчуття того, що напишете вдалу пісню? Такий успіх трапляється раз у житті, тож, можливо, мали певні знаки?
– Так, напередодні запису мені снилася маленька дитина на руках, але я й гадки не маю, що це означає.
– Чим займаєтесь, крім музики та роботи на радіо?
– Я працюю на телебаченні ведучим «Погоди». Крім того, маю власну інформаційно-розважальну програму «Термінал» – про нові мобільні телефони, фотоапарати, веб-сайти, комп’ютерні ігри.
– Вочевидь, переїзд до Києва та сходження шоу-бізнесовою драбиною буде для вас нелегкою справою?
– Щодо подальших творчих планів – цілковита невизначеність. Нам уже надходять пропозиції від багатьох рекордингових компаній. Якщо будемо потрібні в столиці, то залишимось. Якщо ж зможемо з Івано-Франківська керувати своїми справами тут, то залишимось вдома, де у нас родини.
– З кимось із київських музикантів уже встигли познайомитися?
– З Фоззі, з Марією Бурмакою... Вона навіть коли не знала, хто ми, дуже коректно та щиро розмовляла. Коли ж дізналася, то була шокована, попросила диск із піснею.
– До Києва ви приїхали вже на початку другого тижня революції. Що вразило?
– Справжньою несподіванкою стало наметове містечко, адже по телевізору показують переважно натовп на Майдані Незалежності. Революція в Івано-Франківську, крім масштабності, відрізняється відсутністю запаху диму від багать, що їх зараз повно на Хрещатику. Настрої ж та бажання досягти перемоги – ті самі. Загалом наше рідне місто – чудове, чисте, європейське, з духмяним повітрям та щирими, чесними людьми. Хочемо, аби такою була вся Україна. Якби донеччани приїжджали до нас частіше, то побачили б, як живе Європа, та голосували б за Віктора Ющенка.
– Що думаєте про зв’язок між музикою та політикою?
– Будь-яких виборів музиканти чекають, аби заробити: у нас умови для творчих людей зовсім інакші, ніж у США. Тож не варто звинувачувати деяких музикантів у тому, що вони підтримують антинародного кандидата. Є люди з твердими поглядами, від яких ні за які гроші не відмовляться, є й такі, хто поступається принципами. Ми за свої виступи – ні в Києві, ні в Івано-Франківську – не брали жодної копійки. Власне, усі, хто співає на Майдані Незалежності, виступають безплатно.