Ми нещодавно зустрічалися з пані Оленою Зарембою в Києві, де вона була членом журі Міжнародного конкурсу вокалістів імені Бориса Гмирі. Знана співачка світу своїм розкішним мецо-сопрано підкорила найпрестижніші сцени. Нині мешкає в Люксембурзі, працює в «Системі зірок».
Спадкоємиця роду
«Співати – це у нас в роду. Мій батько Арнольд Заремба у 50-х роках був солістом Великого театру в Москві, співав і в Мінській опері. Мама, Ірина, була солісткою Новосибірського театру. Я народилася в Москві, моїм вихованням здебільшого займалася бабуся (по маминій лінії) Ганна Іванівна Ксензенко, – розповідає пані Олена. – А ось її мама, тобто моя прабабуся, – Єлизавета Василівна Гоголь. Вона родичка Миколи Гоголя, так мені бабуся казала. Ким саме доводилася йому, точно не знаю. Книжку нашого родоводу втратили під час жовтневого перевороту 1917 року. А її вели, родина була освічена. Mій прадід Іван Ксензенко був статським радником за царя Миколи, тому сім’я подовгу жила у Фінляндії, Швеції. Загалом усі мої родичі – вихідці з України, які переїхали до Петербурга й осіли там.
А твори Миколи Гоголя я дуже люблю, перечитала, мабуть, усі».
З українського мелосу, певно, й ота співучість їхнього роду. Зоряний шлях Олени Заремби розпочався у Великому театрі, у Москві, куди прийшла після закінчення Інституту імені Гнєсіних. Працювала там дев’ять років, співала провідні партії класичного репертуару. Вона вперше з’явилася на Заході 1989 року в театрі Ла Скала під час своїх гастролей із трупою Великого театру. Розпочала виступ партією Вані в опері М.Глінки «Життя за царя». Після цих гастролей італійці оголосили, що народилася нова зірка Олена Заремба.
І один за одним почали надходити запрошення виступати у великих театрах Заходу.
У парі з Паваротті, Домінго, Кочергою…
1992 року пані Олена поїхала за кордон – не емігрувала, а на роботу (має громадянство Росії). Виступає в Ла Скала в Італії, у Метрополітен-опера в США, у Паризькій опері, в Японії…
«Система зірок» – це світова практика. Бо ж багато театрів, зокрема, в Італії, Франції, тримають тільки хор, оркестр і не мають постійних труп. На кожну оперну постановку запрошують окрему трупу співаків. Останні виступи в мене були в Голландії. Співала «Реквієм» Дж.Верді чотири дні поспіль, – розповідає артистка. – Виступаю з уславленими співаками. Багато працюю з Паваротті. Співали разом у «Бал-маскараді» Дж.Верді. Також виступали в Монте-Карло у великому концерті, присвяченому ліквідації голоду на Землі. Із Домінго працюю майже постійно – і як із диригентом, і як із співаком. Доля зводить мене і з українськими зірками – Володимиром Гришком, Вікторією Лук’янець. Із Анатолієм Кочергою познайомилися у Відні, де він в опері «Борис Годунов» виконував заголовну роль, а я – роль Марини Мнішек. Відтоді багато співаємо разом, дружимо сім’ями. Анатолій Кочерга запросив мене і на конкурс імені Б.Гмирі».
«Україна – батьківщина моїх предків»
«Київ мене вразив красою. Тут я вперше, хоча раніше бувала в Україні. Ми з чоловіком Сергієм (приїхали разом) відвідали музеї Києво-Печерської лаври. Багато ходили містом, щовечора – на Хрещатику, слухали виступи на Майдані. Наша поїздка збіглася з такими подіями у вашій країні! Україна – батьківщина моїх предків – стала незалежною, і я від цього дуже щаслива. Кожна держава повинна розвиватися своїм власним шляхом і не підпорядковуватися іншим. Україна вже зробила величезний стрибок від тієї радянської системи, що робила з нас виродків. У вас бурхливі події, що нададуть Україні нового обличчя. Уся столиця – в помаранчевих кольорах. Зміни відбудуться, я вірю. Мене вразило, які кияни доброзичливі! Нехай ця доброзичливість залишиться назавжди.
За день-два поїдемо з України. Хотіли в Києві піти на оперу «Кармен», але не встигли, бо прослуховування на конкурсі імені Б.Гмирі тривали і ввечері. Ще зізнаюсь: зараз, у Києві, заново відкрила для себе глибинну музику Миколи Лисенка. У найближчих моїх планах – виступи в Парижі. Співатиму в опері С.Прокоф’єва «Війна і мир». Режисер її – американка Франческа Замбелло, вона ставить нині опери по всьому світу. Молода, сучасна і з дуже гарним смаком, що нині – рідкість.
За гастролями – гастролі, вдома по півроку не буваю».
До розмови приєднується чоловік пані Олени – Сергій Володін, до слова, по лінії своєї мами Іннеси Бутко, – також українського роду. Він лікар-хірург. Але вже давно не працює за фахом. Іде в парі з дружиною і в її музичному житті, майже всюди супроводжує її.
«Співачка такого рівня – це як організація середнього рівня, – каже він. – Це – і продюсер, й імпресаріо, й ділові агенти, а ще – бухгалтерія, податки – все треба координувати».
Цим чоловік і займається. Він знає всі її ролі, опікується її настроєм, і творчими планами, і відпочинком.
Велика роль – це праця років три
До слова, про Кармен. Цю партію в однойменній опері Ж.Бізе Олена Заремба проспівала у вісімнадцяти різних варіантах-постановках, як заведено казати на мові фахівців – «різних продукцій», з різними режисерами, трупами. І щоразу – це відкриття, нове обличчя, нюанси.
Бо ж є багато фанів, які їздять по різних країнах, слухають ту ж оперу в різних постановках і побачити одне й те ж їм нецікаво. Тому навіть в одному й тому ж репертуарі треба бути різною.
«Велика роль готується років три, – розповідає пан Сергій. – Вивчити музичний матеріал не так важко, але треба «вспіватися» в роль… У театрах екстра-класу надто високі вимоги. У нас часто запитують, чому оселилися в Люксембурзі? Відповідаю: це єдина країна в Європі, де можна відпочити від опери. І ми таку знайшли – без оперного театру (опера там з’явилася лише торік). Живемо в селі, у власному будинку, за 11 кілометрів від столиці. Поряд ліс, слухаємо спів пташок. Дружина займається спортом, бігає, купається у холодній воді.
Та ж Люксембург – у центрі Європи, до будь-якої сусідньої столиці доїдеш на авто.
Наш 17-річний син Вадим навчається в ліцеї у Бельгії. Приїжджає до нас на всі канікули, хоч би в якій країні ми перебували. Він захоплюється комп’ютерами, технікою. Отак і живемо».