Страховий поліс та інспектор Петренко
«Дика ділянка»
Нещодавно мій знайомий потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Десь за містом його збоку «зустрів» великотонажний КамАЗ. У новенького «Нісана» вилетіло заднє скло, потрощено правий бік та освітлювальні прилади.
– Ремонт тягне на добру тисячу «зелених», – засмутили його спеціалісти з ремонту таких автомобільних засобів.
Але найбільше засмутило те, що авто, яке не так давно придбали у автосалоні, ще не було застраховане.
Отож, перший висновок: не можна експлуатувати свій дорогоцінний засіб пересування без ознайомлення з правилами автострахування. Не так давно Державна комісія із регулювання ринків фінансових послуг затвердила базовий страховий платіж за угодами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Цей базовий платіж тепер маємо у розмірі 291 грн. 49 коп. Зроблено це відповідно до ухваленого Верховною Радою закону, який набирає чинності вже з 1 січня 2005 року.
І хоча все це ще має дістати схвалення Мін’юсту щодо відповідності чинному законодавству, чекати недовго. Звідси зацікавленість багатотисячної армії автолюбителів та професіоналів: чи все зроблено, аби вони в черговий раз не потерпали, так би мовити, від «наїзду», охочих мати зиск з безправного нині власника автомобіля?
Звичайно, держава має рацію, коли втручається у взаємовідносини автомобілістів. Бо нині саме ця ділянка суспільних контактів між громадянами є не те що не врегульованою, а, відверто кажучи, найбільш «дикою». У цьому не важко пересвідчитися, глянувши лише на статистику дорожньо-транспортних пригод в Україні. За даними МВС, щоп’ятнадцять хвилин в країні відбувається ДТП. Щодві години внаслідок таких трагедій гине людина. Чи зможе зупинити цю вакханалію на дорогах впровадження обов’язкового страхування?
Вочевидь, ні. Більш того – автори згадуваного закону, мабуть, і не ставили перед собою такого завдання. Бо головна мета – отримати прибутки від страхової діяльності. Чи стануть водії обережнішими? Теж навряд, бо тут спрацьовує зовсім інший чинник: я не сплачую ні за що, за мене розраховується страхова компанія.
Але погляньмо, як формується ця відповідальність саме у грошовому виразі.
Так от, розрахунок страхового тарифу має здійснювати моторно-транспортне бюро України. Якщо брати до уваги, що вказана вище базова сума є справді базовою, то все зводиться до коефіцієнтів, якими оперуватимуть страхові агенти, ухвалюючи з автовласником договір на обслуговування. Тож підсумок залежатиме від різних чинників: від типу транспортного засобу, місця участі реєстрації, стажу водія та його участі у ДТП в минулому.
«Дике поле»?
Якщо клас машини, стаж та реєстрацію змінити не можна, участь у ДТП – цілком умовна річ. Бо навіть нині, у часи розквіту комп’ютерних технологій, ДАІ уяви не має про персоналії на «дикому полі» вітчизняного автомобільного травматизму та аварій. Щоправда деяка інформація все-таки відображається на спеціальному талоні, який є у кожного водія. Але ж скільки учасників дорожніх зіткнень розходяться миром, аби не втягувати себе в тривалий процес законного з’ясування причин аварії? Не менше і таких, хто має змогу відкупитися, аби талон був чистим від компрометуючих записів. Стимул для цього є: за умов страхування десять років акуратної поведінки на шляхах зменшать тариф вдвічі. Як тут не згадати про «інспектора Петренка», який завжди ухвалює у таких випадках винятково «правильне» рішення!
Але підемо далі за легальними даними. В Україні майже 8 мільйонів автолюбителів. Як вважає президент Ліги страхових організацій Олександр Філонюк, за прогнозами, у наступному році обов’язково отримають страховий поліс до 80 відсотків автомобілістів. Навіть ідучи від базової суми страхування, ємність ринку становитиме 2 млрд. 400 млн. грн. Це та стартова сума, якою будуть оперувати страхові компанії. Зважимо на те, що за умов доволі скромного обсягу виплат на відшкодування (25 відсотків), цілісний доход страхувальників становитиме 600 млн. грн. Як бачимо, є за що вболівати...
Погано буде, коли цією справою перейматимуться хіба що не ліниві. Тішить думка, що право на такі послуги матиме далеко не кожна страхова компанія. Тож скільки буде коштувати ліцензія? (Побіжне запитання: скільки треба буде «дати», щоб її отримати?) Є, щоправда, одна істотна пересторога: обов’язкове членство страхової компанії у моторно-транспортному бюро України, внесок у гарантійний фонд якого становить кругленьку суму – 100 тисяч євро. Спе-ціалісти стверджують, що право страхувати матимуть не більш як 20 вітчизняних компаній.
Є ще дещо варте уваги власників авто. Згідно з положеннями закону, їм пропонується два варіанти угод: внутрішню, яка діє лише у межах України, і міжнародну, яка розповсюджується на зарубіжжя. Строки дії угод коливаються від 15 діб до одного року. Максимальна сума відповідальності страхових компаній не перевищує 25.5 тис. грн. Інша річ, коли до страхових виплат долучають компенсацію за шкоду, заподіяну життю чи здоров’ю. У такому разі гранична (до виплати) сума зростає до 51 тис. грн. А от розмір франшизи не може перевищувати 2 відсотки. Існує і положення про виплати за заподіяння моральної шкоди – не більше 5 відсотків від суми страховки.
Платня і лічба
Як вже згадувалося, Закон має набрати чинності з початку наступного року. Нагальне питання: чи готова наша автоспільнота до такої акції, як невідкладне (бо до кінця року лишилося менше місяця) страхування?
– А я про це і не чув! – здивувався Микола Пантелійович Вражний, водій з тридцятилітнім стажем.
Але не лише водії малообізнані з умовами новітніх форм автострахування. Кажуть, що ДАІ не збирається накладати стягнення, скажімо, вже у січні на тих, хто не матиме страхового поліса. Однак така невизначеність не може існувати вічно. До того ж має зробити свою справу і законодавець: внести відповідні зміни до ст. 126 про адміністративні правопорушення «Керування транспортними засобами особами, які не мають права керувати, або водіями, які не мають при собі чи не пред’явили для перевірки відповідних документів». У тексті цієї статті серед переліку документів, які повинен мати при собі кожен водій, сідаючи за кермо, й згадки немає про обов’зковий страховий поліс. То на якій підставі може йти мова про покарання водіїв чи вимогу інспектора ДАІ надати такий документ до огляду?
Таким чином, перехід від «теорії» до практичних кроків щодо впровадження обов’язкового автострахування має особливості. Передусім потрібно провести роз’яснювальну роботу як з боку держави, так і силами та за кошт страхових компаній, які будуть працювати у цій сфері. Щоб не вийшло, як у відомому анекдоті: «Платіть, любі, а ми – порахуємо!»