Проти путінського вітру

Оте, що в надзаголовку, – правда. Один із суб’єктів Федерації нашого не надто доброзичливого, тим паче цими днями, сусіда, пішов «проти рожна». Неофіційно пішов. Себто не на рівні влади. На рівні руху національного відродження пішов. А саме: про підтримку на виборах в Україні Президента Віктора Ющенка заявили Народний фронт та нещодавно проголошений цар усіх ерзян (інязор) Піргуж.

Не скажемо, що вітали його оваціями. Швидше розкритими ротами. Адже уславлений ерзянський націоналіст і борець за права свого народу сказав те, що думає. Але не тільки те, що думає він, а й те, що думають чимало жителів Республіки Мордовія. За таке там по голові не гладять. Просто страшно уявити, що вдіяли ці люди. Та для чого ж їм кидатися з шаблями на бронепоїзд, можемо ми запитати? Навіщо їм наш Ющенко?

Упевнений, ця дія – символічний акт непокори, привселюдна заява – ми є і маємо право на власну думку.

Нинішній цар (до речі, ця посада в ерзян виборна і символічна – як наш гетьман міг би бути, за чотири роки перевибори) пан Григорій Мусальов приїздив до нашої країни. І не просто так – на святкування 60-ї річниці Антибільшовицького блоку народів (АБН). Ті врочистості відбувалися на Рівненщині, де наприкінці 40-х за ініціативи ОУН та інших націоналістичних організацій тодішнього Союзу РСР його й було створено. І вперше в роботі цієї досі діяльної структури брали участь представники фіно-угорських народів Росії.

Після повернення Григорія Мусальова на батьківщину, в Саранськ, на майбутнього свого царя накинулася насамперед місцева мордовська преса. Цькували не тільки його, але й нас – «Вечірній Київ». За «підсоблення російським сепаратистам». Ми тоді гідно відповіли нападкам, і нині раді підтримати пана Григорія вже тільки за те, що він висловився на підтримку Віктора Ющенка, і тому, що їхній Лужков дозволив собі зазіхнути на територіальну цілісність України, вітаючи заколотників у Сіверськодонецьку. І якщо в Москві гадають, що з нашою Вітчизною можна чинити, як із бурлаками на Волзі, то вони дуже помиляються.

Гадаємо, що те ж саме чекає пана Григорія Мусальова й тепер. Накинеться преса, надішлють попередження зі спецслужб, а за тиждень і забудеться. Йому не звикати, цьому «лук’яненку Мордовії». До слова, саме там наш Левко Григорович і страждав у радянських таборах на славу Україні. І не тільки він.

Щоправда, як нам по телефону зізнався Григорій Мусальов, на нього рік тому було здійснено напад і навіть скоєно замах на життя. Дуже хочеться вірити, що ерзяни відстоять свого царя, як ми свого Президента. Тим більше, що понад половину командного складу силових структур РФ за походженням ерзяни. І не на словах тільки – вони такими себе визнали офіційно. На Всеросійському референдумі. Та й сам президент їхній – Путін, за походженням – єгонський вепс (народ у Ленінградській області і на півдні Республіки Карелія). І це перевірений факт. Тож ніхто поки не знає, звідкіль риба гнити почне. І, зважте, панове, вони самі нас примусили про це вголос говорити – дали нам у Сіверськодонецьку солідну фору.

*  *  *

 

Припустимо, від’єднається Донбас від нас (звичайно, борони Боже). Припустимо, за надміру активного сприяння  і втручання віроломної Москви. Але ж історію, панове, не примусиш завернути в глухий кут. Ще переписати її на якийсь там час сяк-так можна. Хоча правда завжди випливе. А от змусити її не туди попливти – абсурд. Тому то й за сотню літ, при нинішньому-то сіверськодонецькому розкладі, може Донбас не по-росєйські забалакати і, навіть, не по-фєні заботати, а по-ерзянськи забазарити. Міф? Може й так, та все ж привід посміятися з дурників. Так само, як привід пхнути ПСА (Південно-східну автономію).