Наче сестри і брати
У наметовому містечку немає правого і лівого берега Дніпра. Тут, усупереч географії, Слобожанщина межує з Надзбруччям, а Придніпров’я – з Карпатами. Одеські фермери оселилися поруч із здолбунівськими залізничниками, і хоча в сусідів різні професійні інтереси, вони мають про що поговорити.
– Я тут зустрів стільки своїх земляків, – розповідає голова фермерського господарства «Альпер» Олександр Іванович. – Когось доля занесла на Полісся, когось – до Прикарпаття. А скільки одеситів у Києві – навіть уявити собі не міг!
Зустріти далеко від дому земляка – наче зустрітися з братом чи сестрою. Саме такі почуття нині в рівненчан. На Хрещатику вони напнули свій намет (поки що один).
– Це своєрідний координаційний центр, – розповідає його господар, виконавчий директор міжнародного громадського об’єднання «Рівненське земляцтво» Святослав Ващук. – Ми приймаємо всіх, наче в рідній хаті, дарма що в наметі не вельми затишно. Обігріємо, нагодуємо, порадимо, де переночувати. Адже до столиці їдуть люди з усієї області, і деякі вперше. Їм складно зорієнтуватися у такому великому місті, тим паче нині.
Кияни, чиє коріння – на славній рівненській землі, хто як може допомагає землякам: приносять одяг, харчі, ліки, забирають додому на ночівлю. Земляцтво організувало їдальню в офісі одного з його керівників. У Святослава Михайловича не замовкає стільниковий телефон. Щойно телефонували земляки, які мешкають на Подолі, – пропонують взяти на ночівлю шістьох. Він одразу зв’язався зі студентами, які ще в дорозі, під Фастовом. Підійшла дівчина, яка вранці приїхала, пан Святослав направив її допомагати в їдальні.
– Дуже хочу допомогти землякам, – благає його старенька жіночка і простягає 10 гривень. – Скоро отримаю пенсію, то ще принесу. Купіть, що потрібно людям насамперед, ви це краще за мене знаєте. Я молюся щодня за всіх, за Україну. Всевишній почує мій голос і помилує нас, українців. Ми не завинили перед Богом. Ми просимо у нього справедливості.
Так, усі ми з одного роду, українського – великого й славного і у своїй країні одне одному брат і сестра. Не цураймося, признаваймося, бо багато нас є, бо ми – одна родина.