Кутюр’є із Львівської політехніки
Помаранчеві стрічки, бантики, косинки – невід’ємні аксесуари як жіночого, так і чоловічого одягу. Куди їх лишень не прив’язують. Модельєрам таке і не снилося!
Студенти із Львівської політехніки привертають до себе увагу не лише своєю стійкістю, витривалістю, мужністю, але й зовнішнім виглядом. Хлопці так «розпомаранчили» вбрання, що збирають біля свого намету купу журналістів.
– Справжню волтосесію влаштовуємо, – пояснює Назар Дзондза. – Коли вчора колоною рушили до Верховної Ради, за нами бігло стільки фотокореспондентів і телерепортерів! А деякі дівчата просили автографи.
– Либонь закохалися у таких файних парубків? – запитую я.
– Може й так, – сміється Віталій. – Ми самі закохані по самі вуха у Київ і тутешніх дівчат. Хоча хіба зараз розбереш, хто з них киянка, а хто галичанка, волинянка, подолянка…
– Революція не завадить коханню?
– Аніскільки, навпаки, спонукає до високих почуттів. Ми тут так побраталися, що не уявляю свого життя у Львові без цієї доброзичливої, щирої атмосфери. Вона буде завжди з нами. А до Києва ми обов’язково приїдемо.
– Коли зацвітуть каштани…
– Саме так. Бо я закоханий у ваше місто і його людей.
З іншого боку до намету Львівської політехніки підійшла пенсіонерка Віра Іллівна з Куренівки, щоб пригостити топ-моделей (так вона назвала помаранчевих студентів) чаєм з ехінацеєю. Відколи тут з’явилося наметове містечко, вона щодня на Хрещатику з кошиком, у якому три термоси.
– У перші дні двічі приїздила, – пояснила Віра Іллівна, – а коли місто вкрилося снігом, стало складніше добиратися, на дорогах довжелезні затори. Мені хочеться бодай чимось допомогти цим героїчним дітям, – і розплакалася.
Попри всі труднощі студенти не втрачають віри. І щоб легше їх долати, жартують, співають, закохуються – влаштовують фієсту, себе та інших втішають. Такої революції як наша, світ ще не знав! Вона зіткана з любові.