Скло, що дарує радість

Ми звикли, що скло – це тендітний матеріал, який легко б’ється, розлітаючись на  друзки. Майстер художнього скла, народний художник України Альберт Балабін  був безмежно закоханий у цей прозорий матеріал. Талановитий склодув  упродовж усього свого  життя стверджував, що вироби зі скла – не лише предмети вжитку, вони дарують людям радість, світло та добро.

35 років Балабін віддав улюбленій справі. Працюючи на Київському заводі художнього скла, він  створив  власну національну школу. Його мистецтво відносять до рівня європейської школи.  Вироби   Альберта Балабіна  широко відомі в усьому світі і високо цінуються за  красу, оригінальність та образність, віртуозне технічне виконання.

На жаль, півроку тому художник покинув цей світ, кілька місяців не доживши до 70-річчя.

У Музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків під час виставки робіт Альберта Балабіна багато людей мали  можливість помилуватися його скульптурними композиціями «Вітрила», «Горці», «Запорожці», «Регата», «Торси», «Скорбота», «Шинкарка», «Півні» та іншими.

Театр склодува-чаклуна

Альберт Балабін зробив неоціненний вклад в українське національне мистецтво.  Він неодноразово здобував нагороди  на галузевих конкурсах та міжнародних виставках. За останні  роки його роботи  експонувались у Данії,  США,  Бельгії, Голландії, Франції. Мабуть, немає на землі такого куточка, де б не було витворів художнього скла від Балабіна. Вони прикрашають музеї та приватні зібрання як в Україні, так і за кордоном. Слід зауважити, що творчий шлях  майстра  був далеко непростим, сповненим пошуків та  протиріч.

Альберт Григорович  народився 1934 року в місті Павловську Московської області в сім’ї службовців. Після війни Балабіни переїхали до Магадана, де Альберт навчався  живопису в дитячій художній студії та в художників місцевого театру. Потім вступив до Ленінградського художнього училища імені Бродського на відділення живопису, вчився на відділенні скла у вищому художньо-промисловому училищі імені  Мухіної.

Альберт Балабін не просто творив ескізи для виробів із скла, він сам  оволодів технікою гутного скла. Щоб навчитися цього ремесла, він влаштувався простим видувальником.


Працював Балабін і на Київському  заводі художнього скла – спочатку простим видувальником, потім  старшим і, зрештою, головним скульптором.

– Коли ми приїхали  до Києва  мені було лише три роки, – розповіла донька художника Олена Альбертівна. – Першим помешканням була кімнатка машбюро в заводській конторі. Через три роки батькові дали двокімнатну квартиру. Дівчинкою я знала всіх художників і  склоробів заводу.

– Батько відразу закохався в Україну,  її щирих людей, природу, в Київ.

Найбільше він, звичайно, любив свою справу, також захоплювався рибальством. Улітку і взимку батько міг годинами просиджувати на березі Дніпра. І це його надихало, тому серед робіт так багато витворів, присвячених саме цій темі.

Коли Альберт Григорович брав до рук трубку склодува, то  всі  робітники цеху  гутного скла обступали його тісним кільцем, щоб подивитися як він, мов чарівник, з розплавленої маси творив диво. У роботі склодува  важливо не втратити той образ, який  підказує власна фантазія. Гаряче скло має здатність швидко холонути, тому  варто лише проґавити мить – і про шедевр немає чого мріяти.

Дельфін –  Брежнєву, а Кравчуку – булаву

На заводі художнього скла за участі Балабіна були створені бригади, які випускали декоративну скульптуру серіями.  Його твори «На Хортиці», «Ох», «Шинкарка», «Запорожці» – це справжні шедеври, виконані у техніці вільного видування. У них художник втілив любов до України, повагу до її традицій та історії. Вони відзначаються яскравою образністю, м’яким гумором, притаманним українцям. Працює художник-склороб і в стилі бароко, звертається до античної теми, створивши цілу серію «Торси». Альберт Балабін  працює не лише з прозорим склом, а й з кольоровим та  матовим, що особливо складно. Адже на цьому матеріалі помітний будь-який дефект.

Українське художнє скло згодом стало  гідно конкурувати з славнозвісним французьким склом «баккара» та чеським кришталем. У минулому керівники Радянського Союзу замовляли на Київському заводі  художнього скла сувеніри для тих делегацій, що виїздили за кордон, для зарубіжних гостей та на подарунки для високого партійного начальства. Зазвичай їх  творив Альберт Балабін. Для  Леоніда Брежнєва він виготовив дельфіна.  Генеральному секретареві КПРС так сподобався  цей твір, що він замовив його на подарунок і для Індіри Ганді, і для лідера кубинського народу Фіделя Кастро. Виготовляв Альберт Григорович і кришталеву булаву для першого  Президента незалежної України Леоніда Кравчука та сувенірні кришталеві шахи  з нагоди його 60-річчя. До речі, коли в Музеї імені Ханенків  готували виставку робіт Балабіна, працівники музею звернулися до Леоніда Макаровича, аби той надав шахи для експозиції. Але колишній президент відмовив, мовляв, це приватна річ. Тому відвідувачі побачили лише шахового коня, якого  митець  забракував.

Донька  народного художника Олена Балабіна згадує, що батько не любив працювати на замовлення високих осіб. Справжні шедеври він творив, коли душа митця перебувала  у  стані вільного польоту  фантазії.

Так тане надія і витікає життя

Економічні негаразди 1997 року зачепили і Київський завод художнього скла. Влада вирішила, що виробництво не прибуткове й почала його згортати. Цехи здавали в оренду, обладнання розпродували, працівники залишилися без роботи.  Щоправда,  склоплавильні печі  гасити не поспішали, тому якесь виробництво ще теплилося. До речі, склоплавильний процес – безперервний. Загасити печі, а потім запустити знову – неможливо.  Робота головного скульптора заводу стала непотрібною.

У ті роки Балабін брав участь у міжнародних симпозіумах скловиробників. Закордонні спеціалісти дивувалися, що український художник, який творить такі шедеври,  зовсім небагата людина. «Якби ти жив, приміром, у Голландії чи Франції, то мав би власний завод, майстерню, магазини і був би мільйонером», – частенько казали йому зарубіжні колеги.

Унікальні роботи Балабіна прагнули придбати  музеї багатьох країн та приватні колекціонери. Проте, аби продати свій твір, художник мав від-шкодувати заводу всі виробничі затрати. Тому митець за все своє життя статків так і не нажив.

І хоча в останні роки Альберт Балабін уже не працював, він продовжував ходити на завод, де відбувся злет його творчості, де народилися його найкращі твори, які прославили українське  скловиробництво на весь світ. А в цехах тим часом по черзі  гасили печі.

– Ми  бачили, що з кожною погашеною піччю у батька тане надія, ніби по крапельці  витікає життя, – зі сльозами на очах згадує Олена Альбертівна....Одного літнього ранку  Балабін  за звичкою  вирушив на завод, не знаючи, що  йде туди востаннє. В одному з цехів тоді погасили вогонь в останній печі. Отже, завод, якому митець віддав 35 років, умер. Альберт Григорович повернувся додому і  за цілу добу не промовив ні слова. За два дні «швидка» відвезла  його до клініки з інфарктом, але врятувати життя народного художника України Альберта Балабіна не вдалося. До 70-річного ювілею  він не дожив лише три місяці.

Усе життя майстер прагнув, щоб скло дарувало людям радість. Напевно, саме тому його шедеври іскряться таким веселим блиском, виграють  якимись особливими барвами.