Українська історія реабілітувала число 13. Ніяка це не чортова дюжина, а віха нашої незалежності.
1 грудня 1991 року народ на референдумі підтвердив світу, що в центрі Європи народжується вільна соборна країна, що топтання по цій землі чужої злої волі припиняється, що звитяжний дух козацтва затріпотить синьо-жовтими знаменами.
Визнаймо, що спіткнулися на зорі незалежності, дали можливість малоросам, вишколеним радянською бюрократією, перехопити ідею державотворення, прибрати до рук багатства нашої землі. І вони творили їхню Україну, яка тринадцять років замість успішно розвиватися – бо вдатна до цього – шкандибала, як приблуда, по підтиннях Європи й Росії. І врешті втомилася від безвиході і злиднів.
Cьогодні, через тринадцять років новітньої мирної революції, ми є свідками й учасниками другого її етапу. Цього разу маємо кращі шанси віддати країну в чесні руки, довірити щирим серцям, поставити на її сторожі світлі уми, бо нині рушійною силою потужного народного руху є нове покоління. Громадяни, які не зашорені совковістю мислі і дії.
Мудрецям шукати знамення в тому, що саме першогрудень вже двічі в нашій новій історії виявляється для нас доленосним. А нам – доводити до перемоги розпочате пробудження приспаної незалежності. Доводити мудро, виважено, але твердо. Учора впала ще одна твердиня кримінально-олігархічного режиму: списано з державницьких рахунків збанкрутілий уряд. Завершилася десятиденка тривог і побоювань – а раптом зламаємось, відступимо! Відучора, гадаю, зміни на краще стали незворотними.
Спасибі, першогрудень!