Моральний дух мороз не вб’є
Мешканці наметового містечка на Хрещатику демонструють дивовижну стійкість. Бо скільки ж мужності потрібно мати, щоб понад тиждень жити на морозі і не здаватися, продовжувати боротьбу. А кияни допомагають, чим можуть: приносять гарячу їжу, теплий одяг і медикаменти.
– Люди самі приходять і питають, що можуть зробити для нас, – розповідає комендант наметового містечка Віталій Головатий. – Приміром, виникла потреба в генераторах і опалювальних приладах, оскільки плануємо поставити великі намети замість маленьких. Однак таке обладнання недешеве, тому ми звертаємося до підприємств, фірм, аби вони надали його в користування.
У кількох наметах розташовано медпункти, де лікарі-добровольці надають першу допомогу хворим.
– На що найчастіше скаржаться мешканці наметового містечка? – запитую студента-медика Сергія.
– Звичайно, найбільше їх турбують простудні захворювання, – відповідає Сергій. – Усе-таки дається взнаки, що люди тиждень поспіль стоять на морозі. Проте високий моральний дух часто переборює недугу.
– А як справи з ліками? Їх вистачає?
– Ліків нам не бракує, – розповідає лікар. – Але розчинний аспірин, краплі від нежитю, піґулки від кашлю та болю в горлі зайвими не будуть.
– А ще гігієнічна помада, – додає лікар-терапевт Василь, – бо на морозі в наших вартових обвітрюються губи.
Біля польових кухонь завжди людно. Революція збуджує апетит. Дехто навіть додав у вазі.
– Готують по-домашньому, дуже смачно, що за вуха не відтягнути, – зізнається студент педагогічного університету імені М. Драгоманова Дмитро. – Кишки марш не грають. А в гурті, як кажуть, і каша смачніша.
Однак останнім часом запасів поменшало.
– Харчів стали приносити менше, – скаржиться львів’янка Юлія, яка добровільно виконує роль офіціанта. – Як і раніше основна наша їжа – це гарячі каші й супи, окріп і сало з часником. Національний продукт допомагає нам вистояти на морозі. Його приносять продавці із столичних ринків, а також прості кияни.
Справді, не можна уявити українця без сала. Воно і козаків виручало не раз у поході, і на фронтах додавало сил воякам. І нині прислужилось нам.
А поряд – намет з одягом. Тут ціла купа штанів, светрів, курток усіх розмірів і фасонів.
– Дуже вдячні всім, хто приніс нам вбрання, – зауважила чергова по намету Анна.
– На морозі просто так не вистоїш, тож люди одягають по три светри. У пригоді стали нам валянки і калоші. Їх у нас чимало. А от шкарпеток і рукавиць не вистачає. Було б непогано, якби добрі люди допомогли.
Так що помаранчева революція запам’ятається не лише оранжевими шарфами й стрічками, а й «стильним» взуттям – валянками й калошами.