У Колонній залі, у Колонній залі!..
...У Колонній залі нашої Київської мерії нині нічліг. Ще два тижні тому там вітали, там пригощали, там було врочисто. А нині вона такий по-вокзальному прозаїчний вигляд має, незважаючи на помаранчеве свято.
– Ми вже тут четверту добу спимо, – розповідає Мишко Радченко з Первомайська. – Першу ніч так намерзлися, що майже всі похворіли. А тепер на цих дошках принаймні тепло. І медикаменти онде пропонують, і лікар чергує.
За тим столом, де мені звично було бачити пана Омельченка та його заступників, дрімають, похиливши голови, дві дуже-дуже літні бабусі. Пані Галина Бурчук приїхала із Самбора. На її руках зморщок, як струн на бандурі Тараса Компаніченка.
При вході до Колонної зали цілу ніч працюють волонтери, кияни переважно. Вони нарізають бутерброди, заварюють чай та каву. Каву п’ють ті, що заступають на варту о третій.
– Нам зовсім неважко, – усміхається студентка з Могилянки Марина. – Іноді ловлю себе на думці, що ця робота – найприємніше заняття за все моє життя. Навіть не розумію чому.
– Серед тих, хто погодився тут працювати, немає байдужих. Байдужі сплять удома. У теплих ліжках, – каже Марина. – Ми тут усі за цей короткий тиждень стали рідними.
Тут я і самого Тараса Компаніченка зустрів. Він був, як завжди, зі своєю бандурою на плечі. Тарас прийшов не сам. З Олегом Скрипкою. Вони товаришують. Ми разом пішли подивитися, що в «Українському домі». Навколо нас гасали «джипи» з помаранчевими прапорами, під ногами асфальт вкрився слизькою льодяною шкіркою. До Олега підбігали десятки людей. Він розписувався на всьому, що йому підставляли. Переважно на газетах і поліетиленових дощовиках.
В «Українському домі» така ж ситуація, як у мерії, – теж волонтери, теж люди сплять повсюди. А ще більше не сплять. Ходять туди-сюди й стоять у живому ланцюгу на слизьких сходах.
– Харчів усім пікетувальникам може і не вистачити, – каже Андрій, студент з Харкова. – Тому кияни нехай повечеряють удома чи в друзів.
– Як ти, брате, сприйняв звістку про заяву вашого Кушнарьова? – запитую харків’янина.
– Одразу, щойно повідомили про те, подумав, що він здурів. Але потім зрозумів, що без Кучми цей шантаж не обійшовся.
...Нема нічого святковішого цими днями в Києві, як ночі на Майдані, на Хрещатику, на Європейській. Суть свята – давноочікувана єдність.