Молодь прагне демократичної цивілізованої країни
Наметове містечко на Хрещатику сколихнуло увесь світ. Здається, про мужність і стійкість його мешканців нічого нового уже й не скажеш. Але, як мені розповіли днів три тому, у зовсім недалекій від Києва Полтаві працює лише один телеканал – «Інтер», з якого чинний прем’єр обзиває людей «козлами», «шкодливими котами Леопольдами», а його помічниця Олександра Кужель заявляє, «…что никакой национальной идеи в студенческом движении нет, а пошли они туда потому, что там классная тусня (похідне від «тусовка»), чувство локтя (а в цьому – що поганого?) и, самое главное, можно не ходить на занятия». Про те, що студентів та інших людей, котрі ось уже тиждень знаходяться в центрі Києва, підкупили, ніхто вже й не говорить, бо це – справжня нісенітниця. У суботу в наметовому містечку було менше людей, ніж завжди – решта очікували рішення під Верховною Радою. Студенти прибирали біля наметів, лагодили символічну огорожу. Кожен був зайнятий якоюсь справою, але всі сторожко дослухалися до того, що відбувалося у парламенті.
Біля одного з наметів стояв юнак. Я підійшла й запитала, хто він, звідки, й що тут робить.
– Я – студент третього курсу Львівської комерційної академії Тарас Майкут. Вивчаю банківську справу. Разом з товаришами приїхав до Києва у вівторок і відтоді живемо у наметовому містечку. Чому я тут мітингую? Бо в своїх двадцять років розумію, що Україна варта справжнього Президента, який не посміє нехтувати свободу народу. Вважаю, що двічі засуджений, лиходій не повинен керувати нашою країною і вирішувати мою долю. Не хочу, щоб нас називали козлами. До того ж, наскільки я знаю, Віктор Янукович і в економічній галузі не спеціаліст, бо не має в цьому елементарних понять. Підозрюю, що й дипломи, і ступінь кандидата наук – куплені, як, на жаль, багато чого в нашій країні. Я йому не вірю, не голосував за нього й закликаю всіх мене підтримати. Віктора Ющенка дуже поважаю, бо він входить до п’ятірки найкращих фінансистів країни. Але я голосував не скільки за нього, скільки проти нинішньої корупційної влади. Зараз в Україні точиться не боротьба між кандидатами в Президенти, а між діаметрально протилежними політичними системами та устроями – тоталітарним і демократичним. Сьогодні з нашого вузу приїхало ще 150 студентів. У Львові Віктора Ющенка всі поважають, хоча він зовсім не «західняк», як кажуть його вороги, а сумчанин. У моєму місті людей не ділять. Що кажуть мої батьки? Мама хвилюється, що застужуся й кличе додому, а тато приїхав сьогодні, аби підтримати мене й вибір народу. Я буду тут до перемоги.
Біля стіни магазину «Фарфор-фаянс» стояла гарна кучерява дівчина з помаранчевою символікою і когось видивлялася серед людей.
– Мене звати Наталя Шалаган. Разом з мамою, її братами, моїми двоюрідними братами й сестрами ми вранці приїхали до Києва власним транспортом із села Кадубець Заставнівського району Чернівецької області. Із Чернівецького державного університету, де я навчаюся на четвертому курсі, студенти їдуть сюди щодня. Я приїхала, щоби підтримати Віктора Ющенка. Дуже цього хочу, бо вірю, що він зробить усе можливе, аби наша Україна стала такою ж цивілізованою і розвиненою, як інші країни світу. За це – всі мої земляки, незважаючи на те, що 5-й телевізійний канал у нас відключали, а інші обливали його брудом. Кандидатура Віктора Януковича на президентський пост не годиться, бо керувати народом нормальної демократичної країни двічі засуджений ніде в світі й не мріє. Який приклад показуватиме народові, надто молоді, такий Президент?
Сімнадцятирічний студент Київського коледжу ресторанного господарства Олександр Богатько ще не голосував, але добре усвідомлює, що вибір України – це Віктор Ющенко. Для цього прийшов на Майдан Незалежності, живе в наметовому містечку й не збирається покидати його до перемоги. Із його коледжу тут щодня – по 60-70 студентів. Питаю, чи не тривожаться батьки, що він, такий молодий, уже в політичному вирі. Сашко відповідає: «Тато й мама, дідусь і бабуся голосували за Віктора Ющенка. Я, на жаль, ще не голосував, але разом з українською молоддю відстоюю на Майдані наше майбутнє. Рідні мене підтримують».
Поміж наметами й поза ними було чимало юнаків і дівчат у білих халатах з ящиками й пакетами в руках. Вони ходили серед молоді й старших людей, питали, чи не потрібна допомога, пропонували поліві-таміни й терпляче пояснювали, як це потрібно, аби не застудитися. Із трьома з них я познайомилася ближче й попросила поділитися своїми враженнями.
– Нам, майбутнім медикам, пощастило найбільше, – сказав киянин Антон Мухін, студент другого курсу 2-го Київського медичного коледжу, – бо маємо подвійну благородну мету: відстоювати законність вибору Президентом Віктора Ющенка і допомагати тим, хто застудився чи потребує якоїсь іншої допомоги. Я залюбки ночую в наметовому містечку і допомагаю, якщо хтось посковзнеться і впаде – зима ж надворі. Навіть якби моя допомога й не була потрібна, я все одно прийшов би на Майдан, бо треба відстоювати Віктора Ющенка і майбутнє своєї країни. Сьогодні – шостий день, як я тут і не піду звідси до перемоги.
– Атмосфера в наметовому містечку дуже тепла й щира, – додала студентка другого курсу того самого коледжу, майбутній фельдшер Катя Шукатько. – Люди допомагають одне одному. Кияни й навіть мешканці з Київщини приносять нам їжу, ліки й ми розносимо їх поміж людей. Серйозних захворювань ще, на щастя, не було, а от застуди трапляються, бо молодь головних уборів не любить. Часом падають, посковзнувшись на льоду, забивають руку чи ногу. У наметах ми, як санінструктори на фронті, вночі чергуємо по черзі. Мама в мене банкір, тато приватний підприємець. Вони підтримують мене й моїх друзів, кажуть: «Молодці, діти, відстоюйте своє майбутнє».
– Я, як і Антон, на Майдані шостий день і не піду звідси до кінця, – сказав студент 2-го медичного коледжу Олександр Пузенко. – Дуже пишаюся тим, що не лише відстоюю Віктора Ющенка, принципи демократії і справедливості, а й реально допомагаю людям як майбутній фельдшер. Сюди прийшов за переконаннями й за покликом душі. Хочу, щоб мене почула вся Україна, весь світ: не можна обирати Президента з кримінальним минулим, якого він, судячи з манери розмовляти і лексики, й не збирається забувати. Закликаю всіх підтримати Віктора Ющенка і збудувати цивілізовану країну.
Майбутні медики пішли до людей, яких щомиті більшало, а мені захотілося подивитися у вічі тому літньому шахтареві з Донбасу, який брутально вигукнув у телекамеру: «Я обозвал рублевой шлюхой учительницу, которая притащила на Крещатик детей!». Щойно я розмовляла не з дітьми, а з розумними, мислячими, дорослими людьми, котрі знають, чого хочуть, і як цього досягти. Що ж до власне дітей, то вони, прийшовши на прогулянку суботнім Хрещатиком, сиділи на плечах у батьків, радісно розмахували помаранчевими стрічками, слухали музику й пісні. Назустріч нам пройшов один із організаторів дійства на Хрещатику, гукаючи у мегафон: «Дорогу українській міліції!». За ним – зо два десятки працівників міліції зі значними зірками на погонах (не нижче ма-йора), прикрашених помаранчевою символікою. Подумалося: добре, що це не курсанти і їх не переведуть за визнання законно обраним Президентом України Віктора Ющенка на казармений стан і не погрожуватимуть вигнанням із Академії. Офіцери, мабуть, упевнені в перемозі, якщо ризикнули стати проти міністра й прем’єра і прийти охороняти півмільйонне зібрання в центрі Києва.
На Майдані Незалежності й Хрещатику панувала дивовижна, незабутня аура Віри, Надії, Любові й Перемоги.