Україна проситься не до США, а до Європи
Дослідник програм вивчення Центральної і Східної Європи оксфордського університету, історик Тімоті Гартон Аш в інтерв’ю для Бі-бі-сі розкритикував останні економічні кроки уряду Януковича та висловив своє бачення нинішньої ситуації в Україні.
– У своїй статті в «Гардіан» ви наголошуєте, що нині вирішується не просто доля України – її європейського майбутнього чи авторитарного під проводом путінської Росії, а й доля самої Росії, а отже – доля Євразії. Ви кажете, що завтра може бути вже запізно для більш твердої реакції Європи. Що маєте на увазі?
– Ми – європейці – мусимо не просто чітко продемонструвати нашу підтримку демократичної опозиції в Україні, а виступити за мирне вирішення кризи заради самої України. Річ у тім, що у разі, якщо Україна знайде своє місце в Європі, в перспективі це приведе до того, що й Росія матиме майбутнє не як імперіалістична, а як демократична держава. А це буде дуже позитивним для всієї Євразії – не просто для України, а для нас всіх.
– Однак ви також наголошуєте, що за всієї підтримки Європи існують межі її реакції на українські події. Про що йдеться?
– Очевидно, що ми не можемо прямо втручатися, бо остаточне рішення за українським народом. І якщо ми критикуємо Президента Путіна за таке пряме втручання в українську президентську кампанію, то мусимо самі цього не повторювати.
Однак те, що ми можемо робити, – це і надалі стверджувати, що казали досі: Європа знає, що ці вибори були сфальсифіковані. І Україна не може очікувати продуктивних відносин з Євросоюзом – які, сподіваюсь, приведуть до членства в ЄС – доки в країні не будуть встановлені демократичні процеси. Під цим я маю на увазі повторне голосування. Гадаю, про це ми можемо говорити.
– Коментуючи заяву канцлера Німеччини Шредера про фальсифікацію українських виборів, оглядачі, однак, зазначають, що Європа ніколи не зробить бодай чогось на користь України, втрачаючи при цьому у відносинах з Росією. Наскільки це правильно?
– Нині справді існує занепокоєння в європейських лідерів щодо відносин з Росією. Однак я все-таки погоджуюся: лідери країн Західної Європи розглядають відносини з Україною через призму стосунків з Росією.
Зараз, наприклад, відносини Шредера з російським президентом Путіним можуть бути дуже корисними. Я маю на увазі те, що він може застерегти Путіна від втручання в українські вибори і поважати політичний процес в Україні.
– А яка, на вашу думку, реакція на події в Україні Європейського Союзу порівняно зі Сполученими Штатами?
– Україна все-таки в Європі, а не в Америці. Україна хоче стати членом Європейського Союзу, а не Сполучених Штатів Америки.
І мені здається, що це справді сором, що досі американці робили більше на підтримку демократичної опозиції в Україні і спостереження за виборами, ніж Євросоюз. Тому зараз, гадаю, настав час саме для європейських лідерів зробити більше.
Також є думка, що сучасний розподіл в Україні також спричинений релігійними відмінностями православного Сходу України та Західної частини, де сповідують здебільшого католицизм. Я думаю, що це є перебільшенням. Справді, є значні відмінності між Заходом і Сходом України, однак така православна країна, як Болгарія, все більше стає західною демократією. Тому, я думаю, немає суперечностей між православним віросповіданням країни та її перспективою бути в союзі країн ліберальних демократій.