Без помаранчу – хоч плач

Змінивши традиційні кольори, гірники відлякали фортуну

«МІЛАН» (Італія) – «ШАХТАР» (Україна) – 4:0 (Кака, 52, 90, Креспо, 53, 85). Діда, Кафу, Мальдіні, Костакурта, Гаттузо (Броккі, 84), Руй Кошта (Дорасо, 79), Креспо, Неста, Зеєдорф, Пірло (Амброзіні, 71), Кака, тренер Анчелотті – Лаштувка, Хюбшман, Дуляй, Батишта (Воробей, 63), Матузалем, Вукич (Пуканич, 81), Стойкан, Агахова (Марика, 63), Левандовський, Брандау, Срна, тренер Луческу. Арбітр Де Блекер (Бельгія). 38843 глядачі.

Італійський чемпіон, завчасно справившись з основним турнірним завданням, особливої ставки на матч із «Шахтарем» не зробив, надавши перепочинок одразу кільком стрижневим виконавцям і відмовившись від агресивної наступальної манери. Склалося враження, що «Мілан» грає в своє задоволення: легко та невимушено контролюючи м’яч і перебіг подій, він остерігався будь-яких загострень і навіть не намагався змістити епіцентр ігрового протистояння на підвладну Лаштувці територію штрафного майданчика гостей. Втім, так і було насправді, і, схоже, це зрозуміли й гірники. Усвідомивши, що гранд європейського футболу з якихось причин аж надто безтурботний саме цього вечора, підопічні Мирчі Луческу перебрали ініціативу на себе і заповзялися подовгу розігрувати «шкіряного», вишукуючи можливості для стрімкого відриву Агахови чи когось з партнерів африканця, який нарешті набув непоганої функціональної готовності й засвідчив спроможність утекти від опікуна. Не виключено, що привабливе, проте доволі спокійне дійство, в якому переважала демонстрація технічного вишколу, тривало б аж до фінального свистка, що, за великим рахунком, задовольнило б усіх. Але «Шахтар», свідомо чи з очевидної нездатності зробити правильні висновки, недооцінив опонента й таки рушив уперед так рішуче, ніби мав справу зі своїми «молодшими братами» з донецького «Металурга». На початку другого тайму Матузалем і Агахова могли навіть вивести вперед українського віце-чемпіона, та переграти розважливого Діду не змогли. Натомість неабияк розізлили міланців, які не бажали напружуватися та рвати жили ще й посеред тижня. А роздратований гранд, як відомо, страшніший навіть за пораненого звіра. «Мілан» огризнувся кількома блискавичними переходами від оборони до наступу, а відчувши, що суперник не зрозумів усієї серйозності попередження, завдав подвійного і, як з’ясувалося, вирішального удару впродовж однієї хвилини. «Шахтар», геть забувши про широко розрекламований «донецький» характер, «поплив» і розсипався  під натиском італійської навали… 2000 року вітчизняний «міцний горішок», отримавши феноменальну за нашими мірками матеріальну підтримку від олігарха Ахметова, вийшов на міжнародну арену. І програв чотири євролігових матчі з шести, пропустивши в свої ворота п’ятнадцять м’ячів. Але за чотири роки, що минули відтоді, господар «Шахтаря» змінив трьох іноземних тренерів і кілька разів оновив ігровий склад. Ані з грішми, ані з офіційною підтримкою на державному рівні донецький суперклуб не має жодних труднощів, а в його представницькій команді зібрані футболісти з багатьох країн світу. Щоправда, доморощені таланти або відпущені до інших колективів, або залишилися в Донецьку на правах пасинків. Однак футбольна доля, як відомо, не прихильна до тих, хто не шанує традицій. І щойно гірники відмовилися від звичних для клубу помаранчевих кольорів, як талан відвернувся від «Шахтаря». З’ясувалося, що пущено за вітром насправді величезні гроші, проте команди міжнародного рівня в Донецьку як не було, так і немає: чотири поразки в п’яти євролігових матчах і дев’ять пропущених м’ячів – істотне свідчення цього.