Без права на поразку
Пристрасті та розрахунки на фінішній прямій
«ДИНАМО» (Київ, Україна) – «РОМА» (Рим, Італія) – 2:0 (Деллас, 73, в свої ворота, Шацьких, 82). Вилучення: Скурто, 76. Шовковський, Саблич, Каддурі, Гавранчич, Юссуф, Гусин, Ринкон, Гіоане, Гусєв (Леко, 65), Клебер, Верпаковськис (Шацьких, 77), тренер Сабо – Пеліццолі, Сартор (Куфре, 77), Феррарі, Корвіа, Кассано, Скурто, Перротта, Аквілані, Деллас, Кандела, Мідо (Д`Агостіно, 54), тренер Дель Нері. Арбітр Райлі (Англія). 50000 глядачів.
Схоже, найпершими в перемогу «Динамо» над «Ромою» повірили… динамівці. В усякому разі, саме таке враження справила гра киян – уповільнена й менш потужна в атаці, ніж зазвичай. Здавалося, господарі тільки й чекали, що м’яч от-от опиниться за спиною голкіпера гостей. Але як, якщо «пострілів» по цілі майже не було?.. На щастя, навіть натяку на зверхність не простежувалося в діях оборони українського чемпіона: Гавранчич з партнерами виявилися зібраними і достатньо налаштованими на рішучу боротьбу, щоб знекровлена відсутністю стрижневих виконавців, але все одно кваліфікована й доволі грізна «Рома» нічого суттєвого поблизу наших воріт так і не створила. Щоправда, тривалий час абсолютно безрезультатними були й наступальні спроби «динамо-машини». Попри беззаперечну ігрову вищість, кияни реально воротам Пеліццолі не загрожували. Не в останню чергу тому, що їхньому груповому маневру відчутно бракувало швидкості: господарі поступово виводили м’яч на чужу половину і, на відміну від своїх найкращих матчів, аж надто довго вовтузилися з ним у середині поля, наче прицінюючись до можливих варіантів розвитку наступу. Тільки після перерви «Динамо» застосувало звичний для себе блискавичний перехід од оборони до атаки, основою якого стала бездоганно виконувана так звана найперша передача з глибини тактичних риштувань, і в чужому штрафному майданчику нарешті «запахло смаженим». Однак це були тільки окремі вдалі епізоди, проте не цілісна система, а спричинило менш агресивну, ніж завжди, манеру гри підопічних Сабо, на нашу думку, не тільки дуже тяжке поле, а й недооцінка динамівцями молодої римської команди, в якій навіть вередливий юніор Кассано – звісно, за відсутності Тотті, Монтелли, Пануччі та Де Россі – вважався досвідченим майстром. Експресивність «реактивних» миттєвостей невблаганно змінювалася тягучістю позиційної боротьби, яка емоційно виснажувала футболістів і глядачів, і так тривало доти, доки м’яч звичного кольору не замінили помаранчевим. І справа таки зрушила з місця! Підступний навіс Гіоане з правого флангу спробував обірвати чемпіон Європи Деллас – і став автором «самострілу», технічно «зрізавши» м’яча в свої ворота в падінні головою. А ще за кілька хвилин сповнений сил Шацьких, якого розважливо приберіг для передфінішного штурму наставник «Динамо», таки «пробив» особливо віртуозного цього вечора Пеліццолі, «замкнувши» зручну передачу Ринкона з правого флангу. До речі, для Максима цей гол став ювілейним – сотим «динамівським». А «Динамо» в цілому вперше в єврокубковій історії перемогло італійську команду безпосередньо на полі (римська вікторія – технічна, тобто здобута в «кабінетній» баталії, хоча також справедлива й цілком заслужена)... Такими були пристрасті. Але й розрахунки, судячи з мадридського матчу, будуть не менш важливими: нічия на «Сантьяго Бернабеу» позбавила нашого чемпіона сприйнятливої можливості задовольнитися навіть мінімальною поразкою в Леверкузені. Тепер у нас права на невдачу взагалі немає.