Сміття з яскравою долею

Мабуть, не всяка річ, що виконала свою функцію і була викинута на смітник, прожила таке коротке і яскраве життя, як… передвиборна агітація. Цього року найбільше роботи комунальні служби матимуть, напевно, через помаранчеві стрічки, які треба буде знімати з верхівок дерев.

Своєю масовою появою ці маленькі клаптики тканини породжували діаметрально протилежні емоції та коментарі: від злісного обурення до демонстративного «одобрямса». Через них лаялися і билися, проколювали автомобільні шини і прощалися зі студентськими лавами. Зрештою, жовтогарячий колір несподівано увірвався у молодіжну моду: швейні ательє отримали масові замовлення на пошиття чогось помаранчевого і – негайно.

Проте кілька разів у транспорті, від знайомих або випадково довелося почути зовсім несподівані заяви: мовляв, навіщо знущатися над деревами, де екологи і захисники довкілля?.. Хоча досі нікого ніколи не дратували електричні гірлянди, які прикрашають дерева під Новий рік чи в будні. Кажуть, що були й такі, котрі не витримували «наруги» над деревами і від безвиході …ламали гілки зі стрічками, якщо ті були зав’язані надто міцно. Хто ці люди, які так ревно стали на захист зелених насаджень? Невже ображені природолюби?

Про випадок з варварським нищенням дерев почула від знайомих, які стверджували, що гілки зі стрічками різали люди в спецодязі. Ще одного разу зауважила, як зелені насадження звільняли з помаранчевих обіймів молоді хлопці у темно-синіх тенісках з логотипом однієї з партій. Трудові такі хлопці.

Я й сама ніколи б не задумалася над екологічною загрозою, яку несуть у собі ці симпатичні яскраві стрічки, якби не побачене й почуте. Розвіяти сумніви попросила в державному управлінні екології Києва. «А яка шкода від стрічок?» – дивується Василь Лупинос, начальник відділу зелених насаджень держуправління екології. А потім, трохи помовчавши у трубку, додає: «От якби стовбур дерева дуже туго перетягти стрічкою – то, може б, і була шкода… А так – нема». Ніяких скарг, за словами пана Василя, на нищення агітпродукцією київських дерев поки не надходило. «Як люди порозвішували, то, мабуть, так треба», – міркує Василь Степанович, який, здається, й сам вперше замислився над цим безглуздим запитанням.