Народилися й загинули в один день
У якусь мить ранкову тишу на вулиці Якуба Коласа сколихнув божевільний жіночий крик. Мешканці прилеглих будинків, почали прислухатися до незвичних звуків. Двірник, залишивши роботу, переляканими очима шукав те місце, звідки чулося голосіння. Але було запізно щось вдіяти. Сталося непоправне, й тривожна тиша знову запанувала над вранішнім містом. Декому навіть здалося, що то примарилося казна-що на світанку: дикий крик, а потім – завіса тиші…
Але біда сталася. Розпластавшись на землі, лежало два понівечених тіла. Жінка вже не дихала, а дівчинка, немов рибка, хапала ротом повітря.
Лікарі, які приїхали за кілька хвилин після трагедії, оцінивши ситуацію, оглянули нерухомі тіла 57-річної жінки і 5-річної дитини. Перекинулись кількома словами й швидко почали «чаклувати» біля маленької дівчинки. Кілька перехожих і мешканці будинку, що вибігли на вулицю, сполохані нелюдським криком, зрозуміли – дівчинка ще жива, а бабуся померла відразу.
За офіційною версією правоохоронців, трагедія сталася близько восьмої години ранку. Бабуся, яка потерпала від психічних розладів, викинула з вікна дев’ятого поверху свою
5-річну внучку, а за мить викинулася й сама.
– Ми були шоковані тим, що сталося, – крізь сльози каже мешканка будинку Катерина Д. – Довго не могли повірити офіційній інформації, – вже трохи заспокоївшись, веде далі. – Розумієте, це дуже порядна сім’я, – прекрасно виховані дві доньки й інтелігентні батьки. Чоловік за фахом медик – очолює одну з лікувальних установ на Борщагівці, а дружина все життя працювала юристом на потужному підприємстві, а пізніше, наскільки мені відомо, займалася приватною адвокатською практикою. Для нас, сусідів, це була безплатна юридична консультація – ми одержували будь-які фахові поради. Внучка була в них єдина й довгоочікувана. Молодша донька довго не могла завагітніти. Тому, коли дівчинка народилася, про неї піклувалася вся родина. Особливо маленька любила дідуся.
Перше, що спало на думку мешканцям будинку, – це нещасний випадок. Напередодні увечері Людмила Василівна телефонувала доньці й просила привезти внучку на гостину, бо вже дуже скучила за нею. Маленьку Марійку навіть до дитячого садка не повели задля того, аби та відвідала бабусю, якій нещодавно зробили складну операцію. Дідусь намагався відмовити, – післяопераційний період надто складний і зайві емоції могли зашкодити. Але наполягати не став, а тому відвідини таки відбулися.
– Лихо сталося майже відразу – ледь гості переступили поріг, – розповідає Катерина Д. – Дівчинка випала з вікна так, як прийшла в гості. Найімовірніше, поки батьки були на кухні чи в іншій кімнаті – в них трикімнатна квартира – дівчинка побігла до бабусі. Дідусь, залишивши дружину під наглядом доньки й зятя, пішов на прогулянку з собакою. Тоді й сталося лихо. Чи воно так було, не знаю. Але спершу я подумала, що Марійка, перехилившись через підвіконня, хотіла внизу розгледіти дідуся, а Людмила Василівна надто пізно це помітила й, рятуючи онуку, впала сама...
Очевидцями трагедії стало й кілька відвідувачів жеку, розташованого майже в дворі будинку, – відразу за дитячим майданчиком. То був прийомний день у паспортистів, тож відвідувачів було більше, ніж завжди. Вони погоджуються з попередньою версію правоохоронців: Марійка намагалася утриматися за руки бабусі, але та відпустила чи, можливо, не втримала маленькі рученятка, а потім стрибнула й сама. Кажуть, що просто висковзнути з вузенького вікна Людмила Василівна не могла, адже була не надто тендітною жінкою.
– Останнього разу я бачила Людмилу Василівну перед вихідними напередодні трагедії, – каже інша мешканка будинку Валентина Б. – Ми збиралися на дачу. А вона прогулювалася. Жінка й справді останнім часом дуже змарніла й була зовсім не схожою на себе. Зазвичай впевнена, зібрана й вольова, вона тоді наче уникала розмови, говорила кволо і якось невпевнено. Пояснила, що після операції погано себе почуває.
Моторошний крик розбудив тих, хто ще ніжився в ліжку, й налякав тих, хто вже не спав. З балконів люди роздивлялися, як підбитим птахом схилився до землі сивочолий чоловік, який врятував за своє життя сотні людей. Однак найріднішим допомогти вже не міг. Тремтячи від жаху, носовою хустинкою витирав від крові обличчя внучки. Лише пізніше, почувши чийсь наляканий голос «Не чіпайте її», – поглянув у бік мертвої дружини й прошепотів: «Що ж ти накоїла…» «Що ж ти наробила?» – повторював, поки біля онуки й дружини клопоталися лікарі.
– Це справді жахливо – повторює Катерина Д. – Коли дівчинку клали в карету «швидкої», вибігли її батьки. Вони чи то пізно схопилися шукати дівчинку, чи то поки спустилися з дев’ятого поверху, минув час – я не знаю, але двері «швидкої» вже майже зачинялися, а батьки дівчинки лише вибігали з дверей під’їзду. Обоє не могли повірити, що це сталося саме з їхньою донькою. Втім, коли усвідомили, стало моторошно – чоловік як закам’янів, а жінка знепритомніла. Її ще довго повертали до тями лікарі й сусіди. Горе у них подвійне – втратили доньку і матір.
Але усвідомлення найстрашнішого ще попереду: правоохоронці не відкидають версії про те, начебто бабуся викинула з вікна онуку. Християнські заповіді велять не убивати, прощати…
П’ять років тому Людмила Василівна на день свого народження отримала найжаданіший подарунок – новину про те, що народилася довгоочікувана внучка. Щастя її не знало меж, адже подарунок подвійний. П’ять років поспіль день народження найстаршої і наймолодшої жінки в родині святкували разом. Кілька днів тому їх і поховали поруч.
* * *
...Сліди крові на траві двірник намагався змити, проте руді плями подекуди ще виступали, немов живилися від землі. Надламані дерева похилили свої віти над тими плямами, неначе сумували, оплакуючи дві душі. Дві жінки-сусідки з острахом кивнули на те місце і, хрестячись, поволі відступили…