Медальний зорепад
із п’яти золотих, срібної та бронзової нагород
Мабуть, 2004 рік особливо запам’ятався спортивній громадськості насамперед вересневими Афінами. Саме тоді стартували Паралімпійські ігри і саме тоді молодий український атлет досяг просто-таки феноменального результату. Віктор Смирнов, якому за місяць до відповідальних змагань виповнилося 18 років, сім разів сходив на п’єдестал пошани, тільки двічі спустившись з його вершини.
Крихітка таланту
Шість років тому до школярів, які навчалися при Українському територіальному товаристві сліпих, прийшов незнайомець і запросив бажаючих до басейну. І дванадцятирічний хлопчина на прізвище Смирнов вирішив скористатися нагодою.
– Проте тренування були слабенькими, а результати – ніякими, – самокритично зауважує Віктор.
2001 року в місті Курагове Донецької області проходив збір паралімпійців, що готувалися до чемпіонату Європи. Там Віктор і познайомився з Андрієм Казначеєвим. Оцінивши потенціал молодого спортсмена, Андрій Вікторович сказав: «Переходь тренуватися до Слов’янська. Будемо працювати серйозно».
– Я погодився одразу, – не приховує юнак. – Андрій Вікторович разом із дружиною Світланою Михайлівною постійно вдвох на тренуваннях. Вони віддані своїй справі. І наші з Сашком Мащенком, моїм другом і однокласником, золоті нагороди – промовисте підтвердження цього.
Спочатку про чемпіонські титули Віктор і не мріяв. Займався спортом для загального фізичного розвитку. Та почавши працювати з Казначеєвими, хлопець загорівся бажанням потрапити на чемпіонат світу. А там уже – як Бог дасть. А Господь таки не поскупився…
– За півтора роки я «виплив» із невідомості, – підсумовує чемпіон. – Мабуть, у мене є крихітка таланту, яка допомогла так швидко пробитися до світової еліти. Хоча без роботи з Казначеєвими прорив не відбувся б.
Афінська серія
Готуватися до Афін донеччанин почав ще з вересня минулого року. Вітчизняний Паралімпійський комітет разом з Українським центром «Інваспорт» цілий рік проводили централізовані збори.
– Макіївка, Донецьк, Миколаїв, а в останній передстартовий місяць – Ялта, – називає Віктор міста, де тривала спеціалізована підготовка. – За цей час удома я побув лише два тижні.
Проміжними етапами перевірки турнірної готовності були відкриті чемпіонати Чехії та Словаччини. До того ж необхідно було набути якомога більшого стартового досвіду, щоб не розгубитися в Афінах. Шість днів на тиждень юнак тренується комплексно. Тобто відпрацьовує кожен із чотирьох стилів плавання.
– Але якщо це передтурнірний збір, то кількість відвідин басейну зростає вдвічі, – розповідає плавець. – За день я долаю близько 11 кілометрів.
Продемонстровані на тренуваннях результати, як вважає сам Віктор, давали підстави сподіватися на таку кількість паралімпійських нагород. Однак не такої високої якості.
Тренери вимагали від підопічного небагато: відпрацювати на всіх семи дистанціях, показавши свій результат, а не просто «відкупатися».
– Але я налаштувався на те, щоб потрапити до трійки найкращих. І мав величезне бажання бодай одного разу, але таки піднятися на вершину п’єдесталу, – не приховує Віктор.
«Золоті» помисли були небезпідставними. Тріо Казначеєви – Смирнов на одну перемогу розраховувало сповна: 100 метрів баттерфляєм. Адже до Еллади українець їхав першим номером світового рейтингу на цій дистанції. До того ж вона, разом із 400-метрівкою вільним стилем, є коронними для донецького хлопчини. Сам спортсмен з усіх стилів віддає симпатії вільному.
Сім ознак гарного настрою
Свій паралімпійський дебют Віктор розпочав з улюбленого вільного стилю, помноженого на коронний метраж – 400 метрів.
– Після півфіналу Андрій Вікторович і Світлана Михайлівна сказали, що маю шанс «зачепитися» за перше місце. Звісно, якщо постараюся, – з посмішкою пригадує чемпіон.
І він таки старався. Спочатку виконав завдання-максимум, «озолотившись» на 400-метрівці кролем. Потім – «срібло» й чотири «золота» поспіль (100 м баттерфляй, 200 м комплекс, 100-метрівки кролем і на спині). А вже на 50-метрівці вільним стилем завершив «формування» повного комплекту нагород.
– Оскільки вдало виступив у перший день змагань, то настрій мав гарний. Ця емоційно-позитивна хвиля духовного піднесення допомогла зібратися й розвинути успіх. Зупинятися на досягнутому не хотілося. Кожна здобута медаль тільки розпалювала мій азарт і підштовхувала до нових звершень, – зізнається плавець.
Перед кожним турнірним виходом Віктор був упевнений лише в одному: зараз він усі сили віддасть боротьбі.
– Я не був таким самовпевненим, аби розраховувати на медаль у кожному запливі, – запевняє чемпіон.Однак кожне металеве кружельце вигравав із незмінно гарним настроєм. І хоча всі нагороди діставалися дуже нелегко, а відтак однаково дорогі серцю, проте першій з них Віктор радів найбільше. Бо найперша паралімпійська спроба одразу ж виявилася «золотою». Так, ясна річ, не кожному посміхається доля.
– Легких перемог не було, – констатує спортсмен. – Усі суперники чудово підготувалися. Японець, канадець, поляк… Я в них вигравав завдяки фінальному дотику до бортика.
А от 400-метрівка й вдвічі коротша дистанції комплексом були найважчими. Вони довгі, вимагають великих затрат енергії та дуже виснажливі. До того ж українцеві було непросто переходити з одного стилю на інший.
– Змагатися довелося вісім днів. Лише добу мав для відпочинку. В останні два дні відчував, що втомився. Тому заключні дистанції далися неймовірно важко, – розповідає плавець.
Психологічне налаштування на водяні метри у Віктора просте – розмова з тренерами. Ці балачки далекі від спорту: друзі, буденне життя, всілякі дрібниці. Віктор навмисне відволікається від плавання, щоб не зациклюватися на ньому.
Передстартового мандражу в українця не було. Хіба що в перший день змагань. Спортсмен був абсолютно спокійним, що сприяло максимальній концентрації сил та емоцій.
– На щастя, на міжнародних турнірах я ніколи не хвилююся. Та якщо виступаю вдома, на національному чемпіонаті, то неабияк переживаю, – дивує несподіваним зізнанням чемпіон. – І не тому, що в нашій державі гостра конкуренція. Це не так. Я й сам не знаю, чому бешкетують нерви. Можливо, на мене тиснуть рідні стіни, зобов’язуючи перемагати.
«Випадковими» афінськими нагородами Віктор вважає… чотири золотих і бронзову. А от «срібло» було прогнозованим. Адже на першості світу, слідом за Олександром Мащенком, наш чемпіон фінішував також другим… У Афінах із завданням тренерів донецький хлопчина впорався сповна. І справа не лише в медалях.
– Я показував той час, ті секунди, до яких готувався, – пояснює плавець. – Навіть покращив свої досягнення на кількох дистанціях, обновивши чотири рекорди Європи. Відверто кажучи, в Афінах для мене стало приємною звичкою стояти на п’єдесталі й слухати рідний гімн.
Герой з душею простого спортсмена
На те, що його називають українським Майклом Фелпсом, Віктор не ображається.
– Все-таки то великий спортсмен, – так величає донеччанин всього на рік старшого плавця. – Мені навіть приємно.
Але насправді це Фелпса мають називати американським Віктором Смирновим. Адже він у індивідуальних запливах здобув три золотих нагороди проти п’яти нашого спортсмена. За феноменальне досягнення донецькому юнакові присвоїли звання Героя України. Та сам хлопець себе «зіркою» не відчуває.
– Я взагалі звичайний, – скромно відмахується від почестей чемпіон. – Як був простим спортсменом, так ним і залишився. Проте життя моє стало інакшим: щодня журналісти, всілякі форуми… Недавно запросили до Донецька на відкриття Універсіади…
Успіх Віктор святкував удома два дні: родичі, друзі, котрі по черзі приходили вітати товариша… Кумирів ні в житті, ні в плаванні юнак не має. На що він орієнтується в спорті, так це на кращі результати й місця в світовому рейтингу. До третього листопада паралімпієць насолоджувався відпусткою. Та стара слава нову любить. Тому треба готуватися до наступного старту – чемпіонату Європи, який відбудеться в червні… У вільний час Віктор любить поспілкуватися з друзями, посидіти за комп’ютером, слухаючи музику чи порсаючись в Інтернеті. А ще йому дуже подобається читати про всілякі відкриття, про те, як люди підкоряють світ.
– А взагалі, я веселий хлопець, сумую нечасто, – авторитетно переконує плавець.
Аби стати чемпіоном, на думку донеччанина, треба мати величезне бажання, любов до обраної справи, кваліфікованого тренера та багато-багато працювати. Принаймні сам Смирнов здобував свої нагороди завдяки цьому рецепту.
– Нині я учень 12 класу. Тому поки що мрія в мене одна – наступного року не помилитися з вибором професії. Гадаю, що вступатиму до донецького вищого навчального закладу й оберу, скоріше за все, гуманітарний напрям.
Грандіозних планів на майбутнє Віктор не будує. Не любить забігати наперед. Якщо він щось вирішує, то одразу ж і здійснює задумане. Хоча запевняє, що плавання не облишить.
– Пекін-2008?.. До нього ще чотири роки, протягом яких треба протриматися «на рівні». Не буду загадувати, – не зраджує своїм принципам чемпіон.