Страшна байдужість, а не пересуди
До чого ж живуча бюрократія! І лають її на всі заставки, і клянуть на чому світ стоїть, а вона – хоч би що. Скільки гострих пер зламали об неї сатирики, гумористи, а та стоїть мов камінь серед дороги – непорушно й нахабно. Маленька довідочка часом має таку вагу! Хоч як би ми намагалися обходити ті бюрократичні двері та пороги, а життя час від часу підводить саме до них.
Материнська радість
Оксана Щенікова теж зустрічалася з цією вельможею, але розходилися вони завжди по-доброму. Жінка не любить скандалів, тому намагається вирішувати свої проблеми тихо-мирно. Так було до нинішнього року, аж поки у її малесенькій кімнаті у старій комунальній квартирі не засяяло сонечко – на світ з’явився довгоочікуваний синок Валентин. Як вона чекала цієї миті! Її суджений теж тішився з того, але досить швидко вгамувався.
– Я сприйняла своє пізнє материнство, як дар Божий, – розповідає жінка. – Мене ніскільки не хвилювала відсутність у паспорті штампу про шлюб, і людські пересуди сприймала спокійно. Моя крихітка Валик заполонив мою душу і серце так, що я нічого і нікого не помічала.
У XXI столітті слово «покритка» втратило свій негативний відтінок і нині жінок, які зважилися народити дитину, не будучи у шлюбі, вже не стільки осуджують, як співчувають їм і навіть підтримують їх. Нині ж бо виховувати дитину і з батьком складно, а жінці-одиначці – й поготів.
Матері-одиначки щомісяця отримують від держави грошову допомогу на утримання дітей: 10 відсотків від прожиткового мінімуму, ще 20 гривень доплачує міська влада. Якщо скласти все докупи, то вийде трохи більше за сотню – на памперси не вистачить. Добре, що в Оксани є мама, яка не полишила роботу і з усіх сил намагається їй допомагати. Живе вона окремо у «малосімейці».
– Коли народився Валентин, ми почали думати, як би поліпшити наші житлові умови, – розповідає Оксана. – І, порадившись, вирішили продати мою комуналку і її малосімейку, щоб купити двокімнатну квартиру. Але трапилося горе – помер вітчим…
Через півроку вони купили скромну двокімнатну квартиру в районі Ленінградської площі. І відразу почали облаштовуватися. Найняли майстра, заплатили йому гроші, але він не працював, а вовтузився, так що довелося самим братися за діло.
– Шпалери поклеїла не гірше від професіоналів, – каже Оксана.
Бюрократія в законі
Не встигли Щенікови полегшено зітхнути, як почалися нові проблеми. У соцбезі довідалися про їхнє новосілля і перестали молодій мамі виплачувати гроші на догляд за дитиною (як малозабезпеченій). На якій підставі? «Якщо є за що купувати житло, то, виходить, не така ти вже й бідна та нещасна», – ось до чого зводилися аргументи працівників соціальної служби. Жінка змушена була, неначе в податкову інспекцію, зносити всілякі папірці: де, за скільки купила помешкання, у якій адвокатській конторі складено документ про дарчу на квартиру вітчима та інше. Скільки сил та нервів коштувало все це їй.
Тато не відмовився від сина: приходить подивитися, як він росте, купує інколи памперси, але жити з ним під одним дахом не погоджується. Для нього важливішою виявилася релігійна секта, яку почав відвідувати. Такі татусі нині не дивина – любити дитя на відстані простіше, аніж щодня пестити його.
Оксана змирилася зі своєю долею – тішиться з того, як росте синок. Одначе не встигла вона оговтатися після боротьби з бюрократами, як нове лихо постукало у двері – захворіло дитя. Кілька днів хлопчик перебував у реанімації. Ця тривога до болю сколихнула материнське серце. А скільки грошей коштувало їй перебування у лікарні.
– То лише на словах у нашій країні лікування безплатне, – обурюється жінка. – Дуже прикро, що це стосується і дітей, які, на жаль, нині такі хворобливі.
Хвалити Бога все минулося. Щенікови вже виписалися із лікарні. Оксана відразу пішла на пошту, аби отримати державну грошову допомогу. Принесла додому оті нещасні гривні, але, як на них прожити цілий місяць...