«Брати Карамазови»: наздоганяти персонажів можна вічно…

«Я завжди знав, мабуть, інтуїтивно, що буду ставити цей твір Достоєвського, – зізнається режисер-постановник, заслужений артист України, лауреат семи театральних премій «Київська Пектораль» Юрій Одинокий. – І я знаю, що тільки в Театрі імені Івана Франка сьогодні можна поставити «Братів Карамазових», зважаючи на акторський склад».

Та, коли вже розподілили ролі, зірковому акторові Олексію Богдановичу – він грає одного з головних героїв – середнього сина Карамазова, Івана Федоровича, приснився дивний сон...

І ось – на сцені франківців прем’єра – масштабна вистава на 3 дії, у якій зайнята майже вся трупа театру – більш як 90 осіб.

«Чим цікавий письменник Федір Достоєвський? У його героїв – такі стосунки, які зараз не часто зустрінеш – на вулиці, в житті. Настільки твір сучасний? Він несе вічне – жертовність в ім’я любові… – розмірковує Юрій Одинокий. – Як обирав акторів на ролі? Серцем».

Вистава «Брати Карамазови» – друге звернення до творчості Достоєвського у біографії Національного Театру імені І.Франка. Так, 1956 року режисер Юхим Брилль поставив «Дядечків сон», де головні ролі грали Наталя Ужвій, Дмитро Мілютенко.

І ось майже через півстоліття франківці втілили на своїй сцені найскладніший, найоб’ємніший твір письменника-філософа Федора Достоєвського – роман «Брати Карамазови».

На тлі фактично детективного сюжету: слідства стосовно вбивства батька великої родини Карамазових, у скоєнні якого звинувачують старшого серед трьох братів – Дмитра, письменник, а разом із ним і творці вистави, розмірковують про вічні категорії: Істину, Доброчинність, Милосердя, Любов. Кожен з героїв шукає свій шлях до Бога, до миру в душі. Але всі вони губляться в тенетах гордині, пристрасті, що тьмарить розум. Більшість героїв вистави сповідують ідею «надлюдини», ладні переступити останню межу… Через егоцентризм перетворюється на пекло навіть почуття кохання.

Глибинний психологізм, тонкі нюанси, гарячкові порухи думки, що породжує часом парадоксальні вчинки кожного з героїв, не може не зацікавити і не хвилювати тих, хто замислюється над сенсом Буття…

«Режисер Юрій Одинокий – людина дуже талановита і дуже мужня, – зауважує генеральний директор театру Михайло Захаревич. – За масштабністю і багатоплановістю «Брати Карамазови», за яких він узявся, можуть позмагатися лише з такими постановками, як «Енеїда» за І.Котляревським та «Майстер і Маргарита» за М.Булгаковим». Це вже шоста прем’єра франківців за підтримки банку «Надра». Переклад тексту на українську мову Ростислава Коломійця.

Над «Братами Карамазовими» театр працював рекордно короткий час – лише чотири з половиною місяці.

«Вже коли розподілили ролі, – пригадує Олексій Богданович, – мені приснилося, що один актор сказав: «Тобі роль Івана Карамазова не треба грати». Я вранці пішов до режисера й сказав, що не гратиму цю роль. Потім усе обміркував і дійшов думки: Достоєвський відкриває для людини цілий світ. Це банальна фраза, але це так. Коли береш книжку, то не можеш відірватися від того, що там написано, від характерів, від ситуації, від внутрішнього яскравого життя кожного персонажа. Мені здається, що у часи Достоєвського люди були більш емоційні, внутрішньо повноцінні. Треба нам зараз внутрішньо дотягнутися до них, до тієї гармонії. Я граю всю палітру, яка закладена в Достоєвського. Палітра дуже велика, і треба, щоб лінія мого персонажа не загубилася в інших лініях. Достоєвський потребує, щоб кожен  приймав своє рішення. Тому кожна роль у виставі – це відповідь «на Достоєвського».

Народний артист Лесь Задніпровський – у виставі батько, Федір Павлович Карамазов, – продовжує думку колеги: «Занурюватися в цю глибину – роль Федора Павловича і наздоганяти своїх персонажів можна вічно. Щоб збагнути всю суть того, що заклав Достоєвський.

Чим складна роль? Грати добро чи зло? У вічній Книзі – Біблії написано прості заповіді. А складність неймовірна – уся історія людства погрузла у дотриманні чи недотриманні цих постулатів. Я занурююсь і занурююсь у роль. Доки не зрозумієш – не зіграєш. Можу сказати: ще до кінця не збагнув, не осягнув…»

…На прем’єрі «Братів Карамазових», 12-13 листопада, обидва дні – аншлаг. Вистава, непроста психологічно, зібрала так багато людей. Актори-франківці й глядачі разом відкривали світ персонажів. Аби знову й знову замислитися про Вічне.