Убили за… «невдячність»
До села Павло С. приїхав наприкінці 1994 року й оселився у хатині померлої двоюрідної тітки, в якої, крім нього, інших родичів не було. Жив усамітнено, одноманітно, на гостину до інших не ходив і до себе не запрошував нікого. Тому, коли 46-річна Галина О. – сусідка Павла – оголосила своїм дітям та знайомим, що невдовзі вони з Павлом поберуться, односельці неабияк здивувалися… Утім, два чи три тижні новину обговорювали й забули. Новоспечена сім’я зажила своїм життям і турботами. Галина з Павлом невдовзі продали його спадок – тітчину хатину.
Ні за цапову душу
Тепер, коли відомі подробиці того страшного серпневого вечора 1999 року, дехто із сусідів пригадує, що стосунки подружжя були безхмарними років зо п’ять або сім. Уточнюють, що саме до того часу, поки Павло мав роботу та якусь зарплатню. А потім через наглухо зачинені ворота все частіше долинали сварки. Галина вже не приховувала, що з обранцем спіймала облизня. Її допікали безгрошів’я та цілковита бездіяльність Павла. Обурювалися й Галинина донька з чоловіком. Тиша та мир на подвір’ї запанували несподівано. Одного серпневого вечора. Відтоді – надовго. На прискіпливі запитання, де подівся Павло, Галина неохоче відповідала, що поїхав кудись до Росії. Донька Тетяна та її чоловік Андрій намагалися жартувати, що вітчим, мовляв, знайшов собі іншу. На підтвердження пригадували якісь таємні телефонні дзвінки, коли Павло відмовчувався, а якщо не мав змоги поговорити, ходив кілька днів знервований, розгублений. Такі версії село задовільнили, і вже через півроку ніхто про Павла й не згадував.
Хоч як це жахливо, та виплив чоловік, а точніше, те що від нього залишилося, цими днями прямісінько на берег, куди прийшли порибалити місцеві чоловіки. Вони й розгледіли через прогнилу, майже за п’ять років перебування у воді поліетиленову плівку знайомий одяг та частку того, що колись було Павлом. Уже за кілька годин на березі річки, яка протікає, до речі, за 200 метрів від подвір’я Галини О., працювали правоохоронці. Вони й підтвердили, що знайдено тіло саме Павла С.
Першою затримали Галину, а вже ввечері й Тетяну з Андрієм.
Узяли камінь за пазуху
– Невдячною людиною був Павло, – скаже на першому допиті колишня його дружина. – Спочатку втратив роботу, але ж ні, не кинувся шукати іншої. Мабуть, думав, що грошей, отриманих за його благеньку хатинку, стане довіку. Не переймався родинними справами. Я вже втомилася казати йому, що онуки ж будуть, а діти роботи все ніяк знайти не могли. А він собі не кує й не меле. Каже: твої діти – твій клопіт, молоді – хай працюють. А йому, бачте, й відпочити можна. Я терпіла, скільки могла, казала, що до пенсії ще дожити треба. А Павло почав погрожувати, мовляв, якщо не залишу його у спокої, то маю віддати гроші за продану хату, і він назавжди поїде від нас. Говорив нібито у Росії має до кого прихилити голову. Можливо я б і віддала йому гроші, тільки ж де мала їх взяти. Адже ж витратили усі до копійки. Не на себе ж особисто, – обурюється Галина. – Його ж одягла, взула… Ось така вона, вдячність. Запропонував покінчити з цими сварками назавжди мій зять Андрій, – уточнює Галина. – Каже, що треба убити Павла і сховати так, аби ніколи не знайшли. Спочатку це налякало мене неабияк. Людина він усе ж таки… Але одного разу я зрозуміла, що більше не зможу терпіти його присутності, невдоволеності. З глузду можна з’їхати. Якось за вечерею він почав балакати про свої гроші, яких так і не побачив, закинув, що у Росії чекають не дочекаються на нього, й ми, присягаюся, не плануючи і не домовляючись, накинулися на нього…
– Тещу він дістав, замордував зовсім, – продовжує заарештований Андрій. – Діставалося й нам з дружиною, плакала моя Тетяна від нього, казала, що, коли я нічого не вигадаю, піде з дому. Дядько Павло, як тільки-но зійшовся з тещею, непоганим був, порозумілися ми з ним швидко. Але ж через жінок невдовзі поміж нас ніби чорна кішка пробігла. Мав золоті руки й на роботі шанували. А як наше КСП закрили, іншим став. Він міг собі роботу знайти, я певен у цьому. Тільки ж не хотів, казав, аби ми йшли працювати. Але влаштуватися нам не дуже то й просто – ані роботи, ані спеціальності. Так уже сталося. Теща безробіттям не дорікала, а от дядько Павло увесь час тільки й розмовляв про це. Тут будь-хто не витримає. Тетяна була на межі зриву, плакала, від постійних сварок завагітніти ніяк не могла. Все змінилося відтоді.., – Андрій замовкає, добираючи слова, – як він зник із нашого життя. Щоправда, завагітніти все ще не вдається, може лікарі Тетяні нервову систему ще не зовсім відновили. Як убив? – повторює запитання слідчого підозрюваний. – Убив і все. Ножем, здається, спершу вдарив. Я не пам’ятаю, – похмуро закінчує свою розповідь. – Теща рота йому затулила, а дядько, обороняючись, на мою дружину накинувся. За горло схопив, почав душити, я далі вже не контролював себе…Опівночі ми його порубали, викинули у річку, прив’язавши каменюку, щоб не сплив.
Тетяна на допитах здебільшого мовчить. Або ж плаче. Їй шкода і матір, і чоловіка. Себе вважає зовсім непричетною…
– Коли зчинився отой гармидер, я не витримала, втекла з хати і щільно зачинила за собою двері. Не хотіла нічого ані бачити, ані чути. Коли ж крик дядька Павла стих, я пішла до своєї кімнати й лягла відпочити. На ранок дізналася, що… чоловік моєї матері після сварки поїхав з дому. Більше мені нічого не відомо, – спокійно пояснює Тетяна.
Звичайні собі люди…
Так це чи ні, встановить слідство, однак не може не шокувати інше: поведінка молодої жінки, яка пішла спокійно спати, знаючи напевне, що в сусідній кімнаті її рідні виконують давно сплановане варварство.
У селі нині тільки й чуток, що про подію майже п’ятирічної давнини. Характеризувати убієнного не береться ніхто, адже тут Павло приятелів не мав, майже не спілкувався і з колегами. Про Галину, її доньку та зятя думка однозначна – звичайні собі люди, хіба що лінькуваті. Жодних протизаконних діянь не вчинили. Щоправда, одна з сусідок, приятелька Галини, після звістки про убивство Павла засумнівалася щодо природної смерті її першого чоловіка Степана. Про свій сумнів розповіла правоохоронцям. Найгірше, на щастя, не підтвердилося. Небога помер своєю смертю, одначе тепер у цьому переконати односельців не дуже то й просто. Нині всі троє під слідством, після закінчення якого справу буде передано до суду. Нещасну жертву врешті-решт поховали по-людськи, викарбувавши на жалобній табличці «Трагічно загинув». Але як житимуть вони, що вкоротили віку безвинному?